Петр Коломиец - День сірої хвилі

— Поки що постраждав лише екіпаж грецького судна, — пояснював він. — Ви знаєте це… Браконьєри добували конкреції з дна і випадково підняли один контейнер. Я вже здогадуюсь, що в ньому була ваша “крихітка”. З трюму штучна істота нібито не могла проникнути у воду. Ми буквально промацали кожен міліметр обшивки. Дефектоскоп не виявив жодної щілини. Потім брали проби води у багатьох місцях. Знову ж таки не зафіксували слідів якогось розвитку “крихітки”. Але це ще не доказ. Звичайно, всім нам хочеться вірити в ліпше. Та грецький корабель пройшов кількасот миль з конкреціями на борту. І десь там, в якомусь пункті довжелезного маршруту, браконьєрська драга могла розплюснути інший контейнер. І бомба вже вибухнула. Розумієте мене?.. Наша біостанція повинна знайти звалище контейнерів. Тільки тоді можна зважити реальну ситуацію. Нам потрібні точні координати.

— Я підкажу… Але треба поглянути на карту, — відповів Пітер Рід.

— Добре, що ми щасливо вислизнули з того острова, — усміхнувся Воронцов. — А що там поробляють Дон Блаєр і Тоні Якагуда?! Що вони ще накоїли?

— Їх уже немає на острові, — сказав Пітер Рід. — Мої колишні колеги, очевидно, подалися звідси. На острів вони прилетіли гідрольотом. А люди з обслуговуючого персоналу вантажать на судно рештки лабораторного обладнання і замітають сліди. Правда, після невдачі із “крихіткою” кінці у воду вже сховали. Але підмести зайвий раз не завадить.

— Так швидко прийшло судно?

— А воно стояло біля острова. Належить до промислово-транспортного флоту концерну “Океанікс продюкс”. На нього просто накинули “парасольку” — маскувальну сітку. Аби не муляло очі.

— Надто вже винахідливі ці комерсанти, — мовив Воронцов.

— Серед найбільших акціонерів концерну “Океанікс продюкс” — кілька гангстерів, відомих усій Арказанії. Основні рішення в правлінні ухвалюють вони. На жаль, про це я дізнався трохи пізно.

Бортінженер сумно посміхнувся:

— Дивно якось виходить. Світова катастрофа і… гангстери, що чигають навкруг нас. Скількох так званих випадкових факторів не здатні ми передбачити в реальному житті. І нікому нічого не поясниш… Дон Блаєр і Тоні Якагуда кожен свій крок вимірюють сумою зароблених доларів. Про що можна з ними вести мову? Злочинці, які не відчувають анінайменших докорів сумління з того, що вони вчинили злочин. Для них можлива катастрофа — елементарна похибка у глобальному бізнесі.

Воронцов згадав недавні підземні поштовхи, що їх зафіксували сейсмографи біостанції.

— Упродовж останніх місяців я кілька разів відчув, як здригалася земля. І тоді папуги на острові здіймали страшенний галас. А всіляка живина дуже тонко відчуває землетруси. І я вирішив будь-що попередити про можливу катастрофу бодай професора Грассара.

Пітер Рід втиснув голову у плечі, ніби намагаючись хоч на мить відгородитися від навколишнього світу. Та з чорного провалля знову випірнули кілька осоружних епізодів з його недалекого минулого.

…Через велике вікно у затишний офіс вливається могутній потік світла. На підлозі, засланій лискучою пластиковою плівкою, чітко відбивається химерне мереживо алюмінієвої рами. Сонячна повінь нуртує в кабінеті лише рівно сорок хвилин — з чотирнадцятої години десять хвилин до чотирнадцятої години п’ятдесят хвилин. В інші пори дня сонце затуляють скелети двох сусідніх хмарочосів. Тоді в кімнаті похмуро й непривітно. Доводиться вмикати електричне світло.

Вчений не любив підходити до вікна. Вулиця з висоти тридцять восьмого поверху здавалася вузькою ущелиною, дно якої припорошували лискучі металеві мурахи — автомобілі. Ревіння двигунів зливалося в єдине деренчливо-набридливе “уа-уа-уа-уа”, від якого муляло у вухах. Отруйні випари сизими змійками підіймалися до верхівок хмарочосів. Мусиш зачиняти обрамовані сріблястим металом шиби і вмикати кондиціонер. Інакше не всидиш в кабінеті бодай до обідньої перерви. Тут він, відомий вчений, автор кількох сенсаційних книг, нудив світом, лічачи дні до чергової експедиції в район південних морів.

А друга частина його життя була вщерть насичена далекими мандрами, сонцем, вітрами, запахами моря, безмежними просторами. Він керував науково-експедиційним судном. Маршрути білого корабля під арказійським прапором виписували химерні вісімки навколо найвіддаленіших островів Тихого океану. Вночі над головою спалахувало сузір’я Південного Хреста…

Румовище великих портів дратувало його. Спокій наставав лише тоді, коли за сизим серпанком зникали береги Арказанії. Та через три—чотири місяці доводилося повертатися в осоружний офіс на тридцять восьмому поверсі. І знову він переступав на першу, не на таку вже й заманливу, не романтичну половину свого життя.