Петр Коломиец - День сірої хвилі

Бортінженер настільки втомився, що навіть не відчував граничної абсурдності цієї ситуації. Жодного разу в житті йому до цього вечора ще не погрожували зброєю. Вперше він скрадався у пітьмі, ховаючись від чужого недоброго ока. В останні роки двадцятого століття є ще, виявляється, люди, здатні за гроші вбивати собі подібних. Отак даремно минає час. На біостанції вже чекають від нього радіограми…

Щоб якось відволіктись од неприємних думок, Воронцов оглянув похмуре помешкання. Тут колись стояли й інші меблі: на підлозі лишилися світлі плями від ніжок ще одного столу. Виходить, і звідси забирали якісь речі. Диво та й годі — тотальна евакуація…

І раптом Воронцов почув, як вгорі, за тоненьким перекриттям, назвали знайоме ім’я. Він аж здригнувся. Вистрибнув на стілець, склав пальці правої руки трубочкою, приклав до вуха. У горішній кімнаті Дон Блаєр та Тоні Якагуда, нещирі господарі архіпелагу Танео, розмовляли з кимось третім… А третім, судячи з усього, мав бути горопашний Пітер Рід.

Дон Блаєр: До дідька! Ми змушені залишити і цей острів. Червоні із біостанції повсюди сунуть свого носа. Вони вже запопали браконьєрський корабель. Якісь дурнуваті греки добували конкреції в зоні. Нам не лишається нічого іншого, як терміново евакуювати людей та обладнання.

Пітер Рід: Тож “крихітка” потрапила в океан. Це ж кінець усьому. Я вас попереджував…

Тоні Якагуда: Припиніть цей лемент! Пітере, що сталося — те сталося. Не думаю, що людство загине. Якось оклигає. Ми хотіли нагодувати всіх голодних. Прекрасна мрія. За благородні наміри потрібно платити. Не будьте істериком, реально дивіться на речі.

Дон Блаєр: Ви нам стільки зіпсували крові, Пітер Рід, що кілька разів я ледве утримався від спокуси… Треба було начхати на вказівки босів із правління і наказати, щоб вас потай утопили чи дали отрути. Отак ви дякуєте за наше терпіння?! Тепер всі ладні умити руки. А хіба ви не причетні до створення “крихітки”?

Пітер Рід: Я проклинаю той день і час, коли погодився консультувати концерн! Треба бути таким наївним… Гуманісти, філантропи… Ви вирощуєте джина в пляшці. Я вас попереджав.

Тоні Якагуда: Боїтеся бруду? Не вийде! Вам не вдасться відмежуватись. Або робіть те, що ми накажемо, або весь світ знатиме, що “крихітку” випестували ви!

Дон Блаєр: А ви хіба не винні, що “крихітку” так і не вдалося заховати надійніше? Якби ви працювали у лабораторії разом із нами, то ми б уже давно знайшли цілком доброякісний замінник “крихітки”. Адже це, по суті, була випадкова невдача… І концерн не пошкодував би грошей. Зрештою, досягнувши таких успіхів, ви могли б зажадати чого завгодно. Всі карти сплутала ваша дурість, Пітере Рід. Ви — головний винуватець катастрофи!

Пітер Рід: Так, можливо, і я. Дійсно, хотів бути для всіх гарним. Відмовився від продовження досліджень, почав протестувати, нахвалятись, що всіх виведу на чисту воду, що всьому світові розголошу таємниці концерну. А ви взяли мене і запроторили на острів. Протестуй, виступай, закликай…

Ці недобиті малайські пірати, ваші гангстери, залюбки зарізали б мене. Правда, я не боявся смерті. Навіть спробував утекти. Адзуськи! Бавився, мов мала дитина, у свободу вибору.

А треба було б інакше. Треба було б погодитись на всі ваші умови, а потім знищити “крихітку” ще в лабораторії. Спалити всю документацію. А потім гукнути… Так, щоб почув увесь світ. І не потерпати, що так звана наукова кар’єра усіх найманців концерну полетить шкереберть. Не можна любити однаково і катів, і жертви. Добру завжди потрібні кулаки. А патякання про національний престиж?.. На нього тільки й ловлять таких дурників, як я. Дещо я зрозумів. Та вже пізно.

Дон Блаєр: Не меліть дурниць! Не скигліть, дідько б вас ухопив! Нічого б у вас не вийшло, коли б ви навіть замахали кулаками. Ми розкусили вас. Так звані моралісти — найпаскудніші люди. Вони або ж заважають порядним людям, або ж першими тікають у кущі, як тільки запахне смаленим. Шкодую, що так і не спровадив вас на той світ.

Тоні Якагуда: Доне, заспокойся! Ти ж навчався разом із Пітером в університеті. Він не викаблучуватиметься і ще знадобиться нам. Ми вже розробили чудовий план. Слухайте, Пітере, даємо вам ще один шанс. Цього разу вже останній.

Наші справи не такі вже й кепські, як вам здається. Ми обдурили їх — приспали двох надто допитливих. І одразу ж послали шифровану радіограму в Арказанію. Концерн, очевидно, вже продав більшу частину акцій. Ми виходимо з гри. Спробуйте довести, що “крихітку” виростили ми. Знищимо всі сліди, а самі чкурнемо звідси. Правління концерну не пошкодує для нас грошей. А потім через якийсь час знову спливемо на поверхню. І ви, Пітере Рід, розробите геніальний проект боротьби із “крихіткою”. І весь світ дякуватиме вам. Зараз ми знаємо про “крихітку” більше, ніж знатимуть червоні бодай місяців через три. Гріх не використати такий швидкий старт. Ну як, погоджуєтесь?