Петр Коломиец - День сірої хвилі

…Та не дочекався Олег радіограми Воронцова. Жодного разу не пролунали в ефірі позивні біостанції. Олег, зрозуміло, не виходив із залу управління. Коли ставало надто нудно, то зводився на ноги і двічі—тричі обходив пульт. Потім сідав і до лящання у вухах прослуховував невиразну електронну завірюху ефіру.

Часто хлопця по відеофону викликав Хоменко. Видно, з великим нетерпінням чекали вчені звістки від Воронцова. Не вельми потішений Олеговими відповідями, начальник біостанції хмурив брови і швиденько вимикав систему внутрішнього зв’язку. Хлопець розумів, що там, у лабораторії, час для вчених летить, мов стріла. Двобій із “крихіткою”, судячи з усього, дуже важкий. Надто вже спітніле, втомлене обличчя в Івана Макаровича.

Аж пізно в зал управління повернулися Хоменко та Усольцев. Одного погляду на них Олегові вистачило, щоб дійти висновку: вчені успішно завершили дослідження “крихітки”. Одну із таємниць розгадано, а друга перестане існувати після радіограми Воронцова.

— Можна мені поглянути на штучну істоту? — запитав Олег.

— Біжи мерщій в лабораторію, — сказав Усольцев. — Професор Грассар ще там.

Хлопець якраз вчасно потрапив у лабораторію. Професор Грассар саме порався біля сейфа-рефрижератора. Він одразу ж відгадав Олегове бажання, відчинив дверцята, і добув із надр сталевої шафи масивний затискач із наглухо запаяною колбою.

Олег крізь лупу поглянув на дрібненькі створіння, що плавали в посудині з органічного скла, і мимоволі відсахнувся. Які ж огидні на вигляд ці штучні істоти! Прозорий розчин аж кишів ними. Кожна “крихітка” мала форму двох стулених докупи трапецій, коричнево-зелених, густо обтиканих рудими ворсинками. Олег навіть розгледів, що їхнє тіло закуте в чарунки гнучкої і, певне, твердої оболонки.

Раптом одне із створінь розпалося. Трапеції-половинки, ворушачи волосинками, попливли в протилежні боки…

“Значить, розмножуються шляхом поділу, — подумав Олег. — І цикл відтворення, напевно, дуже короткий”.

Професор Грассар підсунув до себе лінгватрон і пояснив:

— Ця штучна жива істота складається ніби з двох організмів — дрібної водорості діатомії та планктонної тваринки-копепеди. Створювали її методом генетичної інженерії. Гени копепеди пересадили у клітину водорості. Гени ж діатомії забезпечили цьому диявольському витвору надзвичайну плодючість. Досить легка операція, якщо зважити на успіхи сучасної генетичної інженерії. Для науки — це вчорашній день…

Ясна річ, Олег дещо знав про успіхи генетичної інженерії. Окрім науково-популярних нарисів, він перечитав ще й чимало розділів у вузівських підручниках з біології. З часом розібрався у будові генетичного апарата. Затямив добре, що інформація про якісний набір білків кожної клітини записана у дезоксирибонуклеїновій кислоті — скорочено ДНК. Отож певний відрізок молекули ДНК і називається геном, котрий відповідає за передачу в спадщину під час поділу клітини тієї чи іншої ознаки живого організму.

Звичайно, Олег стежив і за повідомленнями з фронту сучасної генетичної інженерії. Так, нині вчені вміють “розрізати” і “зшивати” гени в ДНК у такій послідовності, в таких комбінаціях, в яких вони не існують у природі. Наприклад, гени, взяті з клітин жаб, комах чи пацюків, пересаджувалися бактеріям, а гени, позичені в деяких ссавців, трансплантувались у жаб’ячу ікру. Генетичний матеріал одного вірусу можна пришити іншому й одержати, по суті, організм з новими властивостями, який раніше не існував у природі. Протягом останніх років учені розробили ще й інші принципи конструювання з різних видів рослин чи тварин нових штучних живих істот. Та повсюди генетичні експерименти проводились під суворим міжнародним контролем. Більшість щойно створених організмів так і не вийшла за межі наукових лабораторій.

Нарешті він осягнув суть катастрофи, яка може спіткати весь океан. На думку багатьох учених, щорічна біологічна продуктивність Світового океану складав 700 мільярдів тонн. У цю справді приголомшуючу цифру входить не тільки вага водоростей, а й безхребетних, риби, морських ссавців тощо. І кожному з цих видів, щоб жити, потрібен харч. Тож вся ця фантастична кількість видів живе за рахунок поживних речовин, нагромаджених у процесі фотосинтезу водоростями. Зоопланктонні тваринки чи риби-вегетаріанці, скажімо, поїдають дрібні водорості, тих — хижі риби чи безхребетні, на яких, у свою чергу, чигають ще більші хижаки.