Петр Коломиец - День сірої хвилі

— Чому з курячих яєць вилупилися двоголові курчата? — повторив він Олегове запитання. — До чого тут світова катастрофа? Як же тобі пояснити?.. З океану… Ні, трохи не так. Двоголові курчата з’явилися тому, що кури подзьобали якихось дрібних створінь. Дуже дрібних, але не настільки, щоб їх не завбачило куряче око. Так ось: ті живі істоти містять в собі таку отруйну речовину, яка впливає на спадковість, в даному разі — на курячий зародок. Ти вже бачив результат — чорно-синіх багатоголових монстрів. До речі, ми знайшли в крові квочок сліди тієї ж речовини, що і в крові хворих моряків. Розумієш, який тут зв’язок?

— Та не все ще розумію. А як же ті отруйні істоти потрапили в трюм?

— Цілком слушне запитання. Маємо на нього принаймні піввідповіді. Серед залізомарганцевих конкрецій в одному з відсіків трюму, найближчому до того пташника, ми знайшли свинцевий контейнер. В ньому й містилися отруйні істоти. Частина їх ще й досі в тій домовині. Ми навіть спробували звести події докупи. Ось який виходить ланцюжок. На палубу судна браконьєри підняли драгу, котра захопила з океанського дна ще й контейнер. Потім вантаж засипали в трюм. Під час падіння контейнер, уже сплющений зубцями драги, луснув в одному місці. Очевидно, в масі металу були інші вкраплення. Отруйні істоти разом із рідким поживним середовищем вихлюпнулися назовні і проникли через тонесеньку щілинку в стіні до відсіку, де був влаштований пташник. А далі арифметика проста — їх подзьобали кури з кліток, що містилися у самісінькому закутку. Згодом куряче м’ясо з’їли моряки з суднового екіпажу. З яєць же інших курей напрочуд швидко вилупилися двоголові монстри.

— Ну, а контейнер?..

— Тут уже суцільний туман. Є лише певні припущення. Ми ще не знаємо фізіології тих дивних істот. Попередній висновок: в природі подібних організмів не могло бути. Значить, їх створили люди. Вже надіслали повідомлення на Таїті, в міжнародну інспекцію нейтральних вод. Ще раніше детально інформували Москву. У столиці на нараду збирається колегія Комітету по освоєнню багатств океану. Водночас ми запропонували закрити цей район для суден усіх країн, за винятком науково-дослідних. З Таїті до нас вилетів один із найвідоміших океанологів світу. Іван Макарович з нетерпінням чекає його.

…Лише під вечір з’явився гість. Сріблястий вертоліт сів на палубу оглядового майданчика біостанції. Кілька секунд стишувалося обертання гвинтів, а потім вони різко зупинилися й спали, мов крила метелика. З невеличкого люка вистрибнув худорлявий стрункий чоловік, одягнений в синій комбінезон із блискучими замками. Хоменко жестом запросив гостя всередину біостанції.

Лише у верхньому, горішньому відсіці Олег побачив, що прибулець — немолода вже людина. Його обличчя густо поснували зморшки, в темних западинах жевріли блакитні очі. Дві глибокі борозни з’єднували крила тонкого носа з опущеними кінчиками вуст. Однак волосся на його голові було ще густим, хоча й зовсім сивим.

— Бон жур, мосьє!

Меткі очі гостя, здавалось, за мить увібрали в себе Воронцова, Хоменка, Усольцева, Олега…

— Бон жур, мосьє Грассар, — відповів Хоменко, закладаючи в лінгватрон потрібну касету.

Олег знав це прізвище. Професор Грассар був відомим французьким акванавтом і морським біологом, одним із найбільших знавців океану. Майже шістдесят років свого життя віддав він вивченню життя глибин. Професор Грассар створив перший у світі підводний дім і прожив у ньому чимало місяців на океанському дні. Він відкрив кілька невідомих науці видів риб і розробив проект французької крокуючої біостанції. Протягом майже півстоліття професор Грассар брав участь у найважливіших світових експериментах з акванавтики.

Металевий голос лінгватрона переклав слова француза:

— Вітаю вас, колеги. Моє експедиційне судно “Жюль Верн” стояло в бухті Папаете, коли надійшла ваша радіотелеграма. Що тут у вас діється? Для мене цей район завжди був більмом на оці.

Хоменко розповів професору Грассару про останні пригоди екіпажу біостанції. І з кожним словом радянського акванавта дедалі суворішало обличчя француза, аж поки гнівно не затремтіли тонкі пошерхлі губи. Передчуття страшного лиха нарешті пройняло Олега: якщо вже розгубилася ця відома всьому світові людина, сильна, мужня…

— Отже, не варто брати до уваги останній варіант. Тут ми нічого не вдіємо. І взагалі — все людство з неймовірно потужним науково-технічним потенціалом виявиться безсилим перед цим лихом. Чи ж не парадокс?! Наслідки катастрофи зараз навіть важко передбачити. Великий океан… Але та маленька штучна істота! Ось до чого призводить людська зажерливість! Та втіште, врешті-решт, мене, старого. Переконайте, що плазма з контейнера не потрапила у воду!