Петр Коломиец - День сірої хвилі

— З допомогою автодіагноста? Я й сам про це думав. Ходімо!

Через кілька хвилин Воронцов та Усольцев повернулися в зал.

— А відповідь дуже цікава, — мовив суворо біолог. — В організмі нашого бортінженера автодіагност зафіксував рештки снодійної речовини. Вас, виявляється, приспали…

Хоменко підхопився з крісла:

— Ну як же так?! Навіщо їм це? Ми ж нікому не заважали. Аж у голові наморочиться. Не вистачало нової пригоди.

Воронцов хутко відповів йому:

— Причина лише одна: вони хотіли, щоб ми переночували на острові. Інакше я не бачу глузду в їхніх діях.

— А далі що? Навіщо Дону Блаєру та Тоні Якагуді було потрібно, щоб ми переночували на острові?

— А тут і певний зв’язок простежується. Вони не бажали, щоб ми повернулися раніше на корабель.

— Чому!? — вигукнув Хоменко. — Судячи з усього, нам дали снодійне в тому прохолоджувальному напої. Але це ж гангстеризм!

Начальник біостанції трохи поміркував:

— Якщо так, то логічно обумовлений лише один варіант. Вони не хотіли, щоб учора ми надіслали повідомлення в міжнародну інспекцію про долю судна-браконьєра…

— А який зв’язок між кораблем-браконьєром і науково-дослідною станцією, що належить багатющому арказійському концерну? — запитав раптом Воронцов, що перетворився у процесі розмови на опонента.

— Зв’язок можна знайти. Скажімо, судно належить тому ж концерну. Але це малоймовірно…

— От-от… Надто вже ризиковано. Концерн “Океанікс продюкс” існує за рахунок дарунків океану. Він не наважиться так відверто порушувати чинне в усьому світі законодавство. Міжнародні органи можуть застосувати проти нього санкції. Тоді бізнесмени збанкрутують. До того ж, є ще один аспект. Так чи інакше, а ми повідомимо інспекцію про цей випадок. Не залишимо і греків у біді. На острів прибудуть експерти, а судно конфіскують. Навіщо ж тоді цей гангстерський прийом?

— Вважай, Володимире, що ти загнав мене на слизьке, — відповів Хоменко. — Тут я тобі відповіді дати не зможу. Не пов’язуються між собою факти. Та досить розмов. Зробімо невеличку перерву. Геннадію Миколайовичу та Олегові я наказую спати. А ми з Воронцовим заступаємо на вахту. Виспались-таки… на власну голову.

Коли акванавти виходили із залу, Олег вирішив, що настав зручний момент для розмови із Воронцовим. Він відвів бортінженера вбік і мовив пошепки:

— Володимире Петровичу, там, у трюмі судна, я бачив двоголових курчат. Та ще й ноги в них були якісь потворні. А пір’я темно-фіолетове, аж до землі…

— Ти що, мариш? — здивувався Воронцов. — Які там ще двоголові кури? Мабуть, спав під час вахти?..

Та хлопець мав про запас надто переконливий аргумент:

— Пам’ятаєте, тоді, коли я зайшов у підводний дім, ви сказали мені, що бачили морського змія?

— А до чого тут морський змій?

— Річ у тім, що я вам тоді не повірив, а потім побачив його і переконався… Так от ситуація повторюється. Хотів би з вами сходити в трюм.

— Розкажи, що там бачив.

Зовсім коротесенькою була розповідь Олега. Воронцов одразу ж нахмурився і побіг шукати Хоменка.

В ізоляторі Олег переодягнувся. Він так і не зрозумів, навіщо його відіслали в цю затишну каюту. Отак завжди від нього відкараскуються у найбільш відповідальний момент. Чим же це він завинив перед старшими товаришами? Ну, попхався без дозволу в трюм. А хто йому забороняв? Стояв на вахті, мусив же знати, що діється на судні. А до тих потворних двоголових курчат він навіть не підходив. Тут усе правильно: акванавтам, може, й на думку не спало б зазирнути в той таємничий і загадковий відсік…

Хлопець проаналізував усі свої дії протягом нічного чергування і ні в чому не знайшов прорахунків. Навпаки, він же допоміг ученим. Адже ж це не простий збіг обставин — божевільна команда судна у каютах і двоголові курчата у трюмі. Тут має бути якийсь зв’язок. Отож хай і шукають його дорослі.

Як нудно сидіти отак без руху. Хлопець відклав убік кілька книг, так і не розгорнувши жодної з них. Хоч би хтось зайшов, мовив пару слів. Скільки ж його триматимуть в ізоляторі? Хлопець випростався на канапі і затиснув долонями вуха. Отямився тільки тоді, коли відчув чийсь дотик до плеча. Над ним стояв Усольцев. Нижню частину його обличчя прикривала гумова маска із спеціальними клапанами для дихання. Очі біолога пильно вдивлялися в хлопця.