Петр Коломиец - День сірої хвилі

— А тепер хіба палоло вже не ловлять?

— Цивілізація начебто відбила в острів’ян смак до цього харчу. І даремно. М’ясо палоло поживніше, ніж, скажімо, свинина. Та досить уже розмов. Я йду в лабораторію. Якщо серед ночі повертатимуться наші товариші, то не проґав їх, зустрінь, як належить за статутом акванавтів.

Олег довго спостерігав за химерними створіннями, що ніби згиналися і розгиналися у безконечному танку. Зрештою, йому набридла ця дещо одноманітна картина. Він обійшов усе судно вздовж бортів. У примарному живому світлі вікна триповерхової надбудови здавались потворними більмами.

“Бідолашні греки, — подумав хлопець. — І треба ж так: увесь екіпаж захворів. І ніхто не може знайти причину”.

Хлопець удвох з Усольцевим доглядав хворих моряків. Він тоді втомився так, що аж ніг під собою не чув. Відпочив із годину лише тоді, коли грецьких моряків повезли катером на острів. Було йому і жаль тих нещасних людей, і водночас вони викликали у нього якусь моторошну відразу. Розумів: Хоменка, Усольцева, Воронцова пригнічувала та зловісна таємниця. Бо так і не зуміли дошукатися причини катастрофи на борту судна під грецьким прапором.

Олег увімкнув електричний ліхтарик, зайшов у рубку і сів на круглому стільчику-дзиглику. Розгорнув книгу. Але читати не хотілося. Натомість в голову лізли всілякі дурниці.

І раптом несподівана думка вколола Олега:

“А чи не спробувати йому розгадати таємницю дивного захворювання? Оце була б допомога акванавтам! Уявити тільки: завтра вранці він розповість Хоменкові про результат своїх власних досліджень. І загадку буде розгадано. Після цього вони спокійнісінько вивчатимуть фауну морського дна. Скінчиться багатоденне напруження. Хіба ж йому не подякують акванавти?

Але з чого почати? Ясна річ, треба обшукати всі приміщення судна. Можливо, десь там криється ключ до розгадки. Добре, що в нього є ліхтарик. До світанку ще години з чотири. Часу вистачить…”

Олег пригадав розмови акванавтів. Усольцев та Хоменко побували в кубрику, в каюті капітана, у приміщенні радіостанції. Оглянули також машинний зал. Отже, всі ці відсіки треба обстежити в останню чергу. Насамперед слід шукати розгадку таємниці там, куди ніхто ще не навідувався. Хлопець мав уявлення про будову вантажного корабля. Найбільше місця на такому судні займає трюм. Він ділиться також на окремі відсіки. Через спеціальні люки в них завантажують все те, що перевозить судно.

Хлопець вийшов на палубу і підступив до широкої горловини, що вела у передній відсік трюму. Відчинив люк, зазирнув усередину. Надто темно… Довелося присвітити ліхтариком. На дні сіріли грудочки. Все зрозуміло: там конкреції. За допомогою спеціального пристрою драгу витягували на палубу. Потім її зубаста “пащека” відкривалася над горловиною. Залізомарганцеві конкреції через цей отвір засипали в трюм. Але треба шукати туди іншого шляху: стрибати ризиковано.

Олег доплентав до білої триповерхової прибудови. Вузькими сходами спустився у нижній коридор. Праворуч — низка дверей до кают капітана, старшого помічника, штурмана, радиста, зліва — глухий кут, який завершується зачиненим прямокутним лазом. Хлопець чимало пововтузився, аж поки відчинив його: трап, прокладений у вузькому тунелі, вів у черево судна.

Спустившись униз, Олег помітив ліворуч і праворуч од себе ще два невеличкі люки. Виходило як у казці: три дороги — три шляхи відкривалися перед ним. Відчинив середній, той, що закривав тунель. Простягнув руку з ліхтариком уперед. Майже до рівня його ніг трюм ущерть був заповнений залізомарганцевими конкреціями. Годі щось розгледіти серед суцільної брунатної маси. Ні, треба вертати назад. Нічого тут не знайдеш.

Розташований ліворуч по тунелю люк відчинився у майже порожній відсік. Приміщення зовсім невеличке — метрів три на вісім. Хлопець зійшов донизу ще одним трапом, ковзнув по стінках пучком електричного світла. І враз приміщення сповнилось шерхотом крил. Ну і дивина! У цьому відсіці мешкали кури та качки. Під трьома стінками були обладнані клітки з птахами. Сполохані світлом, вони висловлювали своє обурення цим несподіваним вторгненням, сплескуючи підрізаними крилами та широко роззявляючи дзьоби.

— І звідки ви взялися? — мовив уголос Олег. — Тільки вас тут не вистачало!

Він знав, що на багатьох суднах були влаштовані такі невеличкі птахоферми. Морякам далекого плавання смакувало свіже пташине м’ясо. Щоб менше морочитися із своїми підопічними, вони здебільшого налагоджували механізовану систему годівлі: із спеціальних бункерів у клітки безперервно надходили корм та вода.