Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

– Ми поховаємо його просто неба, – продовжив Джубал, – і не закопуватимемо у землю, і дозволимо хробакам та лагідним дощам ґрокнути його. Я ґрокаю, що Майк би цього хотів. Анно, щойно ми дістанемося дому, я хочу поговорити з Джо Дуґласом.

– Так, бос. Ми ґрокаємо з тобою.

– Тепер щодо всього іншого… – він розповів їм про заповіт Майка. – Тож ви бачите, що кожен з вас – щонайменше, мільйонер. Точніше я сказати не можу, бо останнім часом не оцінював його майно… Але знаю, що навіть після вирахування податків це буде більше, ніж один мільйон. І жодних конкурентів… Ґрокаю, що ви витратите їх на потреби храму та подібні речі, – але вам ніщо не заважає купувати яхти, якщо ви цього забажаєте. О, так! Джо Дуґлас залишається менеджером для усіх спадкоємців, його платня залишається такою ж… Але я ґрокаю, що Джо довго не протягне, – а після цього управління ляже на плечі Бена Кекстона. Бене?

Кекстон знизав плечима.

– Не від мого імені. Я ґрокаю, що найму якогось справжнього бізнесмена, на ім’я Саул.

– Домовились. Але з цим доведеться трохи зачекати. Але ніхто не насмілиться оскаржити цей заповіт; Майк подбав про це, ось побачите. Як скоро ми можемо звідси виїхати? Рахунок оплатили?

– Джубале, – м’яко сказав Бен, – ми власники цього готелю.

Через певний час вони вже вилетіли звідти. Без жодних проблем з боку поліції – місто заспокоїлося так само швидко, як розбурхалося напередодні. Джубал сів попереду, поряд зі Стінкі Махмудом, і розслабився. Він відчував, що він не втомлений, не нещасний – і навіть не наляканий тим, що повертається до свого лігвиська. Він обговорював з Махмудом його плани полетіти на Марс, щоб покращити знання мови. Джубал із задоволенням дізнався, що Махмуд планує закінчувати роботу над словником, яку оцінив у рік, включно з перевіркою точності написання фонем.

Джубал насуплено сказав:

– Припускаю, що мені доведеться вивчити цей надокучливий матеріал, – лише для того, щоб зрозуміти, про що ж базікають навколо мене.

– Як ти ґрокаєш, брате.

– Але я не погоджуся на призначені уроки та регулярні шкільні заняття! Я працюватиму так, як мені буде зручно. Я так завжди робив.

Махмуд певний час помовчав.

– Джубале, ми використовували уроки та розклади у Храмі тому, що мали справу з групами. Але дехто відвідував індивідуальні заняття.

– Саме це мені й потрібно.

– Анна, наприклад, зайшла значно далі, ніж здається. З її абсолютною пам’яттю вона вивчила марсіанську одразу ж, пов’язуючись у взаєморозумінні з Майком.

– Що ж, у мене немає такої пам’яті. І Майк тепер теж недоступний.

– Так, – але є Анна. І, якщо ти не опиратимешся, Доун може поєднати тебе у взаєморозумінні з Анною, якщо ти їй це дозволиш. І це вже не знадобиться під час другого уроку; далі Анна зможе впоратися з цим сама. І ти почнеш думати марсіанською вже за кілька календарних днів. Ну, трохи довше за суб’єктивним часом, – але кому до цього яке діло? – Махмуд скоса глянув на нього. – Тобі сподобається розминка.

Джубал роздратовано пробурчав:

– Ти гидючий, злий, розпусний араб, а крім цього, ти вкрав одну з моїх кращих секретарок.

– За що я вічно перед тобою в боргу. Але ти не втратив її назавжди; вона теж даватиме тобі уроки. Навіть наполягатиме на цьому.

– Тепер йди, знайди собі інше місце. Я хочу подумати.

Трохи пізніше він вигукнув:

– Сюди!

До нього підійшла Дорказ і сіла поруч; диктофон був напоготові.

Він глянув на неї перед тим, як розпочати роботу.

– Дитинко, ти виглядаєш навіть щасливішою, ніж завжди. Сяєш.

Дорказ мрійливо промовила:

– Я вирішила, що назву його Денніс [100] Це ім’я походить від слова «Діоніс». .

Джубал кивнув.

– Підходить. Чудово пасує.

Значення дійсно підходило, навіть якщо вона заплуталася з батьківством, подумав він.

– Настрій робочий?

– О, так! Самопочуття чудове.

– Починай. Стереоп’єса. Схематичний конспект. Робота назва: «Марсіанин на ім’я Сміт». Початок: збільшені зображення Марса, слайд-шоу архівних світлин; потім – наближення, зйомка декорації, схожої на приблизне місце посадки «Посланниці». Космічний корабель, знятий із середньої відстані. Відтворені за фотографіями фігури марсіан. Сцена змінюється: інтер’єр космічного корабля. На хірургічному столі лежить жінка; вона випрямилася на…

Вирок щодо третьої планети від Сонця вже не викликав сумнівів. Старійшини четвертої планети не володіли всезнанням і по-своєму вони були такі ж провінційні, як і люди. Ґрокаючи світ за своїми місцевими цінностями, навіть за допомоги найвищої логіки, вони були впевнені, що з часом зрозуміють невиліковну «неправильність» у зайнятих, неспокійних, сварливих людських істотах на третій планеті, – неправильність, яка вимагала б відсіювання, щойно вони це ґрокнуть, вшанують та зненавидять.