Олександр Шалімов - Зустрiч з тиранозавром

Неяскравий оранжовий диск примушував мружити очi. Ми пройшли бiля кiлометра. Несподiвано трав'яний покрив закiнчився, i ми опинилися на краю вапнякового плато.

Скелястий схил круто обривався до просторої плоскої низовини. Вона тяглася аж до обрiю, затягнутого серпанком. Спочатку менi здалося, що це савани, але, придивившись, я зрозумiв, що внизу на багато десяткiв, а може, й на сотнi кiлометрiв розкинулися величезнi болота.

- Де ж священне камiння? - запитав я в негра,

- Ось воно, - Квалi вказав на обриви.

- А куди пiдемо шукати слiди?

- Там, - негр вказав уздовж краю обривiв. - Один день дороги. Великий озеро. Там…

Сонце зайшло, i вiдразу настала пiтьма. Над головою засяяли зорi.

- Треба повертатися, - пробурчав Джонсон.

- Трохи почекати, - попросив Хвалi.

Ми присiли на теплому камiннi. Вiтер доносив знизу шелест очерету. Десь далеко пронизливо засмiялась гiєна, i знову стало тихо.

Ми сидiли мовчки, прислухаючись до шелесту очерету.

Нарештi Квалi пiдвiвся.

- Злi духи сьогоднi мовчать, - оголосив вiн, i ми пiшли назад, до вогнищ, якi яскраво освiтлювали табiр.

Вранцi наступного дня Хвалi, я, Джонсон, Персi Вуфф i четверо чорних воїнiв попрямували до священного камiння. Негри були чогось стривоженi. Я чув, як Квалi тихо заспокоював їх.

Незабаром ми опинилися на краю плато. Квалi роздивився i попростував уздовж обривiв на пiвнiчний захiд. Ми мовчки йшли слiдом за ним. Спека ставала все вiдчутнiшою. Пiт заливав обличчя. Я змушений був часто зупинятися i витирати окуляри. Пройшовши кiлька кiлометрiв, ми досягли глибокої розколини, що розсiкала край плато. Хвалi пiрнув у неї, але скоро появився i знаками запропонував iти слiдом за ним. Розколиною ми спустились до пiднiжжя обривiв i побачили входи в печери.

- Тут, - мовив Квалi, вказуючи на печери.

Ми пiдiйшли до однiєї з них. Чорнi воїни боязко озирались навколо.

Я ступив углиб печери. Назустрiч по кам'янистому грунту виповзла велика сiра змiя i зникла в густiй травi. Стiни печери були покритi грубими малюнками, зробленими червоною i жовтою фарбами.

Тут були зображенi буйволи, жирафи, слони та iншi дикi тварини i сцени полювання. Рiзний стан малюнкiв свiдчив, що вони були виконанi в рiзний час.

- Цi малюнки, мабуть, зробленi дуже давно, - сказав я. - Вони могли бути створенi двадцять п'ять - тридцять тисяч рокiв тому.

- Цi малюнки зробленi недавно, - заперечив Квалi, - Це зробили воїни нашого племенi. Ось малюнок мiй батько. - Вiн вказав на якiсь зображення в кутку печери.

Я пiдiйшов ближче. На вапняковiй стiнi червоною фарбою були намальованi незвичайнi тварини, їх було три: двi бiльших, одна менша. На малюнку вони бiгли. У них були тiла слонiв, хвости крокодилiв i довгi тонкi шиї з маленькими головами. Вздовж спин стирчали великi гострi зубцi. Сумнiвiв бути не могло - художник зобразив динозаврiв.

- Ну, як? - запитав я Джонсона.

- Хитре дiло, - пробурчав мисливець, уважно розглядаючи малюнок. - А звiдки ти знаєш, що це малював твiй батько?

Квалi щось вiдповiв мiсцевою говiркою.

- Каже, що батько сам показав йому цей малюнок, коли його посвячували у воїни, - пояснив Джонсон.

- Як би не було, - сказав я, - малюнок доводить iснування динозаврiв у центрi Африки в недалекому минулому. Навiть якщо…

Я не доказав. Дивний звук почувся з боку болiт. Тiєї ж митi чорнi воїни з зойками кинулись у печеру.

- Злi духи болiт, - крикнув Квалi.

- Тихо! - наказав я.

Настала тиша. I ось знову звiдкись долинув той же звук. Вiрнiше, це були звуки, якiсь незвичайнi, загадковi звуки. Вони нагадували водночас шипiння i свист, якi, поступово затихаючи, раптово змiнювалися чи то кваканням, чи то нявчанням. В них чулись загроза i ненаситна слiпа лють. Зненацька звуки обiрвалися, i над болотами запанувала тиша. Я подивився на негрiв. їхнi губи тремтiли, очi злякано округлились.

- Що це могло бути? - спитав я Джонсона,

Вiн здвигнув плечима:

- Нiколи не чув нiчого подiбного.

- Це злi духи болiт, - хрипко проказав Квалi. - Тiльки навiщо вони розмовляй вранцi? Може сердяться, що ми прийшов…

- Бачив хто-небудь цих злих духiв? - поцiкавився я,

- Злий дух бачити не можна. Хто бачив - зразу вмирай…

- А може, так кричать цi звiрi? - запитав я, вказуючи на динозаврiв, намальованих на стiнi.

- Нi… Вони так робить, - Квалi розтягнув губи i зашипiв.

- Як змiя?

- Нi. Змiя тихо… Цi дуже голосно.

- Може, то був голос iншого динозавра - хижака, - зауважив я, звертаючись до Джонсона.

- На зразок вашого тиранозавра? Можливо, й так. Я вийняв з ранця фотографiю тиранозавра i простягнув Квалi.