Олександр Шалімов - Зустрiч з тиранозавром

- Ще до закiнчення перiоду дощiв. I зразу виїду на пiвнiч, в недослiдженi райони Екваторiальної провiнцiї.

- Спробуй навести довiдки… Людину з кiноапаратом не могли не помiтити.

- Обiцяю, друже. З певних мiркувань доля цього кiнооператора мене дуже зацiкавила. Як тiльки узнаю що-небудь, вiдразу ж повiдомлю…

Тiєї ночi я довго не мiг заснути. Розмова з Барщаком знову сколихнула думки, якi не давали менi спокою останнi тижнi. Рiчардса бачили з кiнооператором. Можливо, вони подорожували разом. Потiм Рiчардс послав знiмок тиранозавра мiстеру Бейзу, а кiнооператор зник. А Рiчардс не вмiв фотографувати… I були ще якiсь два туземцi, яких затоптав бiлий носорог. I розтерзаний бiлий носорог є на знiмку… I с ще негр Квалi, який обiцяв показати слiди великих звiрiв. Цi звiрi можуть виявитися динозаврами. Росiйський палеонтолог пише, що вони могли зберегтися…

Негр Квалi хоче одержати карабiн. Цiкаво, навiщо йому карабiн?.. А Рiчардс не вмiв фотографувати…

У кiмнатi було жарко. Я перевертався з боку на бiк i заснув тiльки на свiтанку.

I ось ми знову в зеленому океанi джунглiв. Повiльно рухається колона машин. Їдемо вузькими стежками, прокладеними в непрохiдних хащах, iнодi прорубуючись крiзь зарослi. До болю хочеться вибратись iз зеленого полону, побачити синє небо над головою, вiдчути на обличчi подих вiтру! Але джунглi безмежнi.

Десь на пiвднi в зеленому коридорi джунглiв тече багатоводна Конго, на пiвночi несе води її притока Убангi. Але… ми робимо в день сорок-п'ятдесят кiлометрiв, а зелений океан розкинувся на тисячi кiлометрiв навколо.

Я часто думав про долю Мирослава Грдички. Заблудитися в цих безкраїх зарослях - означало загинути. Навiть лiтаки не могли б допомогти. Ти будеш чути їх гуркiт над головою, але вони не побачать тебе.

У Бумба не вдалося дiзнатися про чеха нiчого нового. Я вияснив, що кiнооператор прожив у Бумба кiлька днiв у тому ж готелi, де зупинялися ми. Це було майже десять мiсяцiв тому. Куди вiн вирушив з Бумба, нiкому не було вiдомо. Джонсон також нiчого не знав, а може не хотiв сказати…

Старий мисливець дуже змiнився, став похмурим, мовчазним. Вiн хотiв вiдмовитися вiд участi в новiй експедицiї. Я ледве умовив його. Дорогою вiн всiляко уникав розмов зi мною i з Персi Вуффом. Я не сумнiвався, що мiж ним i Персi пiд час моєї вiдсутностi щось сталося. Але що саме… Для мене це залишалося загадкою Вони вже не проводили разом вечорiв за вiскi. Пiсля вечерi Джонсон поспiшно зникав у наметi, а Персi довго сидiв бiля похiдного стола, спершись квадратним пiдборiддям на величезнi кулаки. Вiд його байдужостi не залишилось i слiду, вiн зробився розлюченим i нахабним.

Каравану потрiбно було якнайскорiше вибратися з зелених сутiнкiв джунглiв до сонця i свiтла. На одному з привалiв я завiв про це розмову з Квалi.

- Ще один день, - сказав молодий негр. - Завтра вечiр буде гора, потiм озеро i великий болото. Лiс кiнчиться завтра…

Наступного дня машини вибралися на сухий схил i пiшли швидше. Незабаром джунглi розступились перед караваном. За кiлькома великими деревами виднiлося широке плато, поросле густою високою травою.

За порадою Квалi ми розбили табiр на краю плато в тiнi гiллястих дерев. Поряд було джерело з холодною чистою водою. Поки розвантажували машини i ставили намети, Джомсон i один з чорних воїнiв, яких ми найняли носильниками, пiшли подивитись, чи нема поблизу дичини. Скоро долинув пострiл, а ще через кiлька хвилин мисливцi приволокли велику плямисту антилопу.

В таборi залунали захопленi вигуки.

До мене пiдiйшов Джонсон. Очi його сяяли.

- Антилопу я пiдстрелив бiля самiсiнького табору. Далi на плато пасуться зебри i жирафи. Вони навiть не злякались пострiлу. Рай для мисливцiв. Якщо так пiде далi, то ви й свою тварюку, чого доброго, зможете зустрiти,

- Скажiть, Рiчардс бував у цих мiсцях?

Джонсон вiдвiв очi.

- Хто його знає… Мабуть, нi.

- Ви кажете не дуже впевнено.

- Та що я - нянька Рiчардсу? - скипiв раптом Джонсон. - Звiдки я знаю, де вiн був, а де не був… В останнiй рiк вiн частiше їздив сам.

- А десять мiсяцiв тому?

- Я вже сказав, що не знаю. Нiчого не знаю!.. - його голос зiрвався на крик.

Вiн почав набивати люльку. Пальцi його тремтiли. Я подумав, що за дивною поведiнкою старого мисливця щось крилось. Але що?..

Я пiдiзвав Квалi.

- Завтра будемо вiдпочивати на цьому плато. Потiм поїдемо далi. Куди Квалi поведе нас тепер?

- Табiр буде тут багато день, - вiдповiв Квалi. - Далi дорога машин нема. Iдем, покажу…

- Пiшли подивимось, Джек, - запросив я старого мисливця.

Джонсон взяв свого штуцера i мовчки пiшов слiдом за нами.