Сін’їті Хосі - Оповіданняі - Збірка

— І заснути, за таких обставин, дуже важко.

— Саме так.

— Я вважаю: в певному віці чоловік і жінка починають зустрічатись, і чинять так, як вважають за потрібне — тут нема нічого поганого. Але, при цьому, необхідно поважати й інших людей.

— Так, повністю з вами згодна. Тому я би хотіла запропонувати, з обох сторін стіни зробити звукоізоляцію. Можливо, таким чином, ми не будемо заважати одне одному.

— Я також про це думав! Дуже радий, що ви це запропонували.

— От добре, що ми можемо порозумітися.

Жінка звернулась до сяючого від радощів чоловіка.

— Отже тепер про спокійний сон можна не турбуватись. А можна вас запитати.

— О, прошу, прошу.

— А хто та жінка, з якою ви ведете розмови до пізньої ночі?

Перекладено за виданням: Shiniti Hoshi. Goiraino ken. — Japan, w: st=«on» Tokyo: Shinkyoshya, 1980.

© Дмитро Москальов, переклад, 2007.

— Ви, як завжди, вчасно, Уотсоне! — мовив Холмс безбарвним голосом, коли я знічев’я завітав до нього в контору. Замість привітання я поцікавився:

— Чого це ви такі похмурі?

— Та бачите, мої фінансові справи останнім часом дещо погіршились. До речі, не позичите дещицю, якщо маєте?

Я скрушно махну рукою:

— Де там! У самого вітер у кишенях. Та й не звик я з’являтися сюди при грошах. От коли їх нема, зазирнути до вас — найкращий рятунок від нудьги. І сьогоднішні відвідини — не виняток. От тобі й маєш! Вам, здається, зрадила ваша славетна логіка!

— Що за… — згукнув був Холмс, але урвав і тільки глибше вгруз у крісло, похню плено й відчайдушно запалахкотівши люлькою. Вигляд він при цьому мав досить ку медний. Незле б зробити про нього комікс. Видавництво «Шпинат», гадаю, не відмовилося б.

За дверима почулися кроки. Холмс підхопився на рівні й, не випускаючи люльки з рота, жваво відзначив:

— Ага, пахне грубою рибою! Певен, що не помиляюсь!

— Звідки така певність?

— Кроки то наближаються до дверей, то віддаляються. Отже, відвідувач вагається: ввійти, чи ні. Та й хода виказує, що в нього катма грошей. Бо в кого гаманець повний, той ступає поважно. Не те, що наш нерішучий гість.

— Справді, міркування цілком логічні. Але якщо відвідувач без грошей, яка ж це «груба риба»?

— Не сумнівайтеся, Уотсоне! Багатії скнаристі. І не полюбляють розлучатися з грішми. А в злидаря слабинка: в нього тільки й думки, що про гроші, він прагне легкої наживи. Граючи на цьому, можна робити з ним, що заманеться.

— Слушно. Ваша логіка бездоганна, як завжди!

— Я сам займуся ввідвідувачем. А ви, будь ласка, втримайтеся від зайвих зауважень. Ось і він!

У двері постукали, й на порозі постав молодик — у ньому відразу вгадувався зубожілий аристократ. Атож, логіка Холмса справді бездоганна! Гість нерішуче почав:

— Чи тут контора славетного містера Шерлока Холмса?

— Ви не помилились. Холмс — це я. Проте мою славетність нехай оцінять прийдешні покоління.

— У мене до вас прохання…

— Будь ласка! Я саме вільний. І ладен віддатися важкій задачі й прислужитися вам.

— Не знаю, як почати… Я — Джон Клей, останній нащадок шляхетного роду. Але я… захряс у боргах. І не знаю, як уберегти свої добре ім’я. Тож вирішив удатися до людини такого виняткового розуму…

— Як сумно було чути таке!

Холмс позирнув на мене й незворушно відповів:

— Зараз важко не тільки вам. Певно, в цьому винний уряд. Але я вам співчуваю. Бо розумію, як це нестерпно.

— Благаю вас, благаю, порадьте, що робити?!

Холмс усміхнувся й сказав відверто:

— Вам лишається одне: вкрасти гроші!

— Що? Вкрасти? А власне, чому б і ні? Якби я був простого роду, міг би найнятися, скажімо, в Тауер прибиральником. Але аристократу не личить ховатися в тінь! От тільки… Хіба ж я тямлю в злодійському ремеслі!

— Пусте! Покладіться на мене.

— Дякую вам, містере Холмс! Вдаючися до вас по допомогу, я відчуваю себе в цілковитій безпеці.

— От і чудово! Зараз я викладу вам усе докладно. Мій мозок зберігає безліч способів здійснити злочин. Проте я ділова людина. За пораду належить винагорода.

— Винагорода…

— Атож. Якщо не маєте грошей, можу порадити непогану позичкову касу. Її власника звуть Уїлсон. Можете сходити хоч зараз.

– І яка винагорода?

— Це залежить від оригінальності злочину. Такі правила! А оригінальність я гарантую.

— Що ж, до скорого побачення!

Зубожілий аристократ Клей пішов дещо підбадьорений. Зовні він не скидався на злидаря, якому нічого заставити. І справді, невдовзі перед нами знову постав наш відвідувач.