Шолом Алейхем: Оповідання (збірка)

Шолом Алейхем

ЙОСИФ

Оповідання "джентльмена"

--------------------------------------

Можете сміятися з мене, напишіть про мене, коли хочете, фейлетон, навіть книгу, — я вас не боюся, кажу вам наперед, бо я, бачте, не з лякливих. Я не лякаюся письменника, не гублюся перед лікарем, не червонію перед адвокатом і зовсім не умліваю від захвату, коли мені кажуть, що хтось вчиться на інженера. Я теж колись учився, сам був колись гімназистом. Правда, гімназії я не закінчив через одну історію з дівчиною. В мене закохалася дівчина (я завжди був вродливий парубчина), і вона сказала, що коли я не поберуся з нею, вона отруїться. А я хотів з нею побратися так само, як ви хотіли з нею побратися. Вона була в мене не єдина, розумієте... Тим часом справа зайшла у нас надто далеко, втрутився її брат, провізор з аптеки, і сказав, що коли його сестра отруїться, він обіллє мене — сам знає чим... І я змушений був одружитися. Промучився я з нею років зо три. Вона ставила переді мною тільки дві вимоги: щоб я був дома і щоб не задивлявся на інших... Як вам подобається таке діло? Хіба я винен, що господь дав мені таку зовнішність, і всі дівчата, і всі жінки шаленіють, мене бачачи. Чому, питаєте? Просто люблять мене — і край. Куди б я не прибув, куди б не поїхав, обліплюють мене, неначе бджоли. Свати не дають мені спокою. Спитаєте, чому? Бо я молодий чоловік, із сучасних, і гарний парубійко, здоровило, з певним ім'ям, заробляю непогано, а гроші для мене — раз плюнути, і тому подобноє... Отже, хочуть вони мене озолотити! Я, звичайно, опираюсь: "Відчепіться, — кажу, — я вже раз обпікся". А вони мене умовляють: "Що ви програєте, коли оглянете ще одну дівчину?" Ну, хто відмовляється від такої речі? От я і оглядаю поки що дівчат, а дівчата оглядають мене. Змагаються одна з одною, вішаються, можете мені повірити, вішаються мені на шию. Всі хочуть мене, таки всі! Що ж мені з того, що вони хочуть мене, коли я їх не хочу? Коли тієї, яку я хочу, ніхто не знає, тільки я один. І в цьому моє горе, що про нього хочу вам розповісти, а за одним разом і попросити вас, щоб це між нами залишилось. Не ради мене — я ж вам казав, що вашого "описання" не боюся. Але просто — навіщо воно? Оце ви маєте мою передмову. А тепер я вам розповім і всю історію.

Ви вже, мабуть, самі розумієте, що я вам не скажу, хто вона, і що вона, і звідкіля вона. Жінка вона, дівчина, і, до того ж, вродлива дівчина, та ще й бідна, нещасна сирітка. Живе з матір'ю, молодою вдовою, теж вродливою, і держать вони ресторан з єврейськими кашерними стравами. А я, треба вам знати, хоч і молода людина, із сучасних, і гарно заробляю, а гроші для мене — раз плюнути і тому подобноє, все-таки споживаю тільки кашерне. Не тому, що я такий святий і, боронь боже, боюся того, що кувікає, але просто я оберігаю свій шлунок, — це по-перше, а по-друге — єврейські страви таки набагато смачніші...

Отже, вона, вдова, значить, держить ресторан і сама варить і пече. А дочка подає на стіл. Та й як же варять там! Як же подають там! Все блищить, усе міниться, все виграє! Обідати в них — просто насолода. І не так самий обід — насолода милуватися матір'ю й дочкою — одна краща за одну. Коли б ви тільки побачили цю жінку! Стоїть біля печі, варить і пече, а з вигляду така свіжа, така охайна. Лице як білий сніг! Очі — вогонь! І золоті руки! Запевняю вас, що можна ще і в неї закохатися... А тепер уявіть собі її донечку... Не знаю, чи ви обізнані на цих справах: я маю на увазі "дівознавство..." Личко — кров з молоком, щічки — як пампушечки, очі — дві черешні, волосся — шовкове, зуби — перла, шия — алебастр, ручки — хочеться виціловувати кожний пальчик, верхня губка — дивиться вгору, як у маленької дитини. Бачили ви коли-небудь таке? Одне слово: усе, все в неї виточене, різьблене, готова модель для виставки, і наче закликає:

"Дивіться, милуйтеся й лусніть від досади!.." До того ж, вона ще має свою, тільки їй властиву, усмішку і чарівні ямочки на щічках, що варті всіх скарбів. А коли вона сміється — сміється геть-чисто все: ви смієтесь, і столи сміються, і стільці, і стіни сміються — все навколо сміється! Ось який сміх у неї. Спробуйте дивитись на таку і не любити її!..

Одним словом, чого тут розводитись? Я мало не з першого обіду відчув, що втьопався, просто втьопався — і край Хоч для мене дівчина, ви самі вже повинні зрозуміти, не дуже велика цяця... І в такі речі, як "кохання", "романи", — я ніколи не вірив. Принагідне, між іншим, — будь ласка, чому ні?.. Але піти стрілятися, фе! Це личить гімназистикові шостого класу, а не, як то кажуть, мужчині...