Марина Дяченко - Мігрант

Він востаннє зірвався, пролетів кілька метрів і розбив коліно. Устав, шикаючи від болю, змахнув піт, що наплив на очі; попереду, за кількадесят метрів від водоспаду, на пологий піщаний берег вибиралася людина — і волочила за собою ще одну.

Крокодил знову побіг.

Айра вкритий був порізами й саднами, але крові не було — змило водою. З першого погляду на Тимор-Алка було втямки, що хлопчина мертвий: у нього був проломлений череп.

Крокодилові потемніло в очах. Він став і дивився, як Айра вкладає парубка на пісок: обережно. Наче живого. Губи Айри ворушились, та він не молився. Ні. Він рахував.

— Сто двадцять два, сто двадцять три, — долинуло до Крокодила. — Вогню! П’ять… Шість… Розпали вогонь!

Крокодил озирнувся. Крім піску й тесака, під руками не було нічого, та й навіщо вогонь?

Айра, стоячи на колінах перед Тимор-Алком, розглядав його голову. Крокодил подивився один раз і відвів очі: він не медик і не патологоанатом. Не треба.

Сонце стояло в зеніті. На піску лежали короткі чорні тіні. Айра розстебнув пояс на Тимор-Алкові, зняв і відкинув убік піхви з тесаком. Витягнув із мокрої сумки в себе на боці пристрій, схожий на запальничку, клацнув, і жменя старої глиці в сухій піщаній ямці задиміла.

— Збери хмизу, — монотонно наказав Айра. — Поклади свій клинок на вогонь. Роби.

Крокодил озирнувся. Ліс був за два кроки; сухий мох має горіти, але навіщо? Невже Айра збирається робити мертвому Тимор-Алкові операцію розпеченим на вогні клинком?!

Айра тим часом сів, поклавши розбиту голову хлопчика собі на коліна. Устромив у пісок тесак Тимор-Алка:

— Якщо тінь буде тут, — він провів пальцем рису, — і нічого не станеться — припали мені руку розпаленим залізом. Не раніше. Не пізніше. Назирай за тінню.

Він випрямив спину й заплющив очі.

Крокодил так і лишився стояти.

Невже це було сьогодні — печера, темрява, круглі металеві жетони?

Невже ще місяць тому він був удома, йшов по вогкій темній вулиці? Дощило… Горіли ліхтарі…

Невже це він, Андрій Строганов, на острові, на Раа, поряд із мертвим парубком і його божевільним інструктором? І що робити, кого кликати на допомогу, тут-бо й дорослих нема, крім Айри?

Є хижа з пристроєм зв’язку. Крокодил міг би відшукати її. Якось викликати центр, зв’язатися з жінкою в пальмовій спідниці…

І повідомити їй, що її внук, Тимор-Алк, мертвий — загинув під час виконання… безглуздого ритуалу.

Айра застиг над мерцем. Інструкторове лице запливло, кутик рота опустився, по підборіддю повзла цівка слини. Приплющені очі були зведені догори. Шаман? У трансі?

Вогонь; Крокодил згадав про доручення Айри. Вогник на піску майже загаснув; збігавши до лісу, Крокодил приніс кілька жмень сухого моху. Пісок навколо мертвого хлопчика просочився водою та кров’ю. Айра сидів непорушно, і лице його було лицем непритомного ідіота.

Крокодил збігав ще раз по хмиз і паливо і розклав у піску багаттячко. Діяльність надає сенсу, діяльність заспокоює — це кожен знає. Безглузде багаття краще за безглузду паніку. Та й панікувати запізно, можна лише побиватися чи злитися, що кому до вподоби…

Він видобув із піхов свій тесак і поклав його клинком у вогонь. Тінь від ножа рухалася, хоч і повільно: ось вона впритул підповзла до лінії, накресленої пальцем. Ось торкнулася цієї лінії. Ось перетнула її.

Крокодил узяв ножа і, почекавши секунду, приклав до тильного боку Айриної долоні. Нічого не сталося; тріщала шкіра, смерділо паленим, та жива людина не рухалася!

Крокодила нудило. Він був ладен відняти ножа, коли Айра раптом смикнувся й забрав руку сам. Його очі розплющилися, на лице повернувся осмислений вираз:

— Молодець. Тепер ще.

Він провів пальцем нову лінію (опік на руці став багровим рубцем) і кілька разів глибоко зітхнув. Щоки й очі в нього помітно запали, ребра ходили ходором. Він знов заплющив очі; обличчя його змінилося кілька разів, як небо, по якому біжать хмари. Розтулився рот; Айра здавався тепер мертвішим, ніж Тимор-Алк.

Крокодил сахнувся й забув повернути тесак на вогонь. Він майже зважився бігти по допомогу, аж раптом Айра, не розплющуючи очей, швидко заворушив губами й захитався вперед-назад.

А потім здригнувся хлопчик.

Мертве тіло зі скрюченими пальцями, ламане, біле, заворушилося. Здійнялись та опали ребра. Затремтіли повіки на страшно спотвореному виду.

А потім Айра й Тимор-Алк водночас розплющили очі. Не припиняючи хилитатись, Айра взяв голову Тимор-Алка в долоні, ніби гандбольний м’яч.