Марина Дяченко - Мігрант

— Час іще є, — Айра не виказав здивування, коли Крокодил, скривавлений, засапаний, вибрався з печери слідом за підлітками. — Та, бачу, всі ви чудово орієнтуєтеся поночі й прийшли дочасно. Утішений, що завдання було вам за іграшку… Отож рахуймо жетони.

Очі Крокодила потроху звикли до світла. Він озирнувся: група здобувачів зібралася на кам’яному карнизі вздовж стіни ущелини, а гуркіт, що його Крокодил почув під землею, долинав від потоку. По самому дну ущелини бігла ріка — біла й лиха, вона жбурила каміння, огинала вищирені чорні ікла дна і вкрита була, ніби серпанком, шаром туману й бризок.

Полос-Над першим виклав на землю свої десять жетонів. Його приятель Бінор-Дан виклав одинадцять; якщо Полос-Над через це засмутився, він намагався цього не показати. Решта здобувачів, не надриваючись, зібрала по вісім-дев’ять жетонів; на світлі жетони виявилися кольоровими: сірі, червонясті й жовто-бежеві кружальця з номерами та буквами, схожі на екзотичні монети.

Крокодил підійшов до Айри останнім. Розтулив долоні (жетони він гидливо виплюнув ще перед тим, як вибрався на світло) і зронив на землю вісім вологих кружалець, і вони глухо задзвеніли, як стара мідь.

Айра поглянув на нього дивним поглядом. Здається, Крокодилові вдалось-таки його здивувати.

— Зараховано, — сказав Айра, і Крокодил не стримав зловтішної посмішки.

— Та когось нема, — Айра не зводив із нього очей. — Ще одного нашого товариша… Здається, Тимор-Алка?

Зловтішна Крокодилова посмішка застигла в нього на губах.

— А час, проте, виходить, — пробурмотів Айра ніби собі під ніс. — Десять, дев’ять, вісім, сім…

На рахунок «п’ять» із печери вийшов, зажмурившись, зеленоволосий. Щоки його роздувались, як у хом’яка. Він підніс долоні до рота, ніби його нудило, і виплюнув жетони; хлопчаки мимоволі витягли шиї, рахуючи.

— Вісім, — сказав Айра байдужо. — Нехай, і це зараховано. Вітаю всіх, нічне бачення ми склали, тепер візьмімося за локацію. За мною!

І, залишивши жетони валятися на камінні, Айра побіг угору по карнизу над ущелиною. Парубки вервечкою потягнулися за ним: у кожного було своє звичайне місце в лаві, Крокодил біг останнім, а перед ним працював лопатками Тимор-Алк, брудний, подряпаний, зеленкувато-білий.

«То що ж це було, — питав себе Крокодил. — Перепросини? Спроба виправдання? Перед мігрантом, чужою загалом людиною?»

Звичайно, Крокодил поставився до метиса краще за всіх інших, разом узятих. Звісно, видовище нічної розправи могло присоромити хлопчину. Але така відверта допомога, на межі самовикриття?

Дедалі гучніше гуло. Водяний пил осідав на плечах і волоссі бігунів. Після досить-таки тривалого бігу колона під проводом Айри досягла водоспаду.

Це був ще один, новий, раніше не бачений водоспад. Верхній басейн, повноводий і спокійний, стояв нарівні з похилим берегом. Вода падала майже прямовисно, як ніж гільйотини, і нижній басейн ховався в бризках, піні й гуркоті. По самому краю, над водоспадом, через ріку тягнулася низка каменів — ніби криві опори давно поваленого мосту, ніби широко поставлені чорні зуби.

— Отже, ехолокація, — буденно сказав Айра. — Цього разу зір вам не знадобиться. Ви маєте перетнути річку, використовуючи тільки картину звукових відображень, що її нам люб’язно надає водоспад… Заплющуйте очі!

Наказ був таким владним, що навіть Крокодилові закортіло зажмуритися. Підлітки вмить опустили повіки, обличчя їхні розслабилися, мов уві сні. Хтось підвів руки долонями догори, ніби ловлячи невидимі хвилі. Хтось широко позіхнув та так і лишився стояти з роззявленим ротом.

— Ви підете по камінню з заплющеними очима. Підглядати можна в одному випадку: якщо ви розумієте, що не вправляєтесь, і готові відмовитися від Проби. Ніхто з вас не буде таким дурнем, щоб шахрувати, правда ж? Якщо ви розплющите око хоч на щілинку — я зауважу. Повторюю: це можна робити. Та тільки в разі, якщо ситуація загрожує вашому життю, ви готуєтеся впасти і розумієте, що Пробу не пройшли… Це всі втямили?

Хлопчаки заворушили губами, артикулюючи згоду. Крокодил запізно здивувався: водоспад стугонів за кількадесят кроків, цей стугін заглушав усі звуки, але Айра говорив, ніби й не підвищуючи голосу, і чути було кожне слово.

— Перейшовши на той берег, дивіться на мене. Я подам знак, ось такий, — Айра підвів руки, — це значить, усе в порядку, йдіть до табору, стежку позначено. Якщо я подам ось такий знак, — він знову підвів руки, цього разу разом схрещені, — значить, ви провалили Пробу. Мені дуже шкода, на цьому випробуванні багатьох відсіває. Знайте про це й зберіться на силі… Той, хто не склав, теж іде до табору. Це наказ; відпочивайте, їжте й спіть, ми зустрінемося з вами ввечері, щоб підбити остаточні підсумки. Манячити на тому березі й відволікати товаришів — не можна, там гладенька стінка, і будь-яка перешкода викривлятиме картинку… Це всі втямили?