Марина Дяченко - Мігрант

Знову нечутна згода. Крокодил зауважив, як зблідли хлопчаки. Рум’янець, що заливав юні щоки після успіху в печері, тепер геть-чисто змило. А Тимор-Алк, здається, ще більше позеленів.

— Коли будете готові — починайте, — сказав Айра й скоса поглянув на Крокодила. — Вперед.

Полос-Над глибоко зітхнув. Підійшов до самої води, і, страшно ревучи, яма вмить оповила його летючими бризками; щільно зажмурився і, стрибнувши, перескочив на найближчий камінь.

«Боже мій! — подумав Крокодил. — Ці камені — за півтора метра один від одного, їх не можна намацати ногою — треба стрибати !

З заплющеними очима! Над прірвою! Гаразд, розпечене каміння можна зімітувати, але імітація водоспаду?! Ні, не буває. Чи знають батьки цих парубків, що можуть не діждати синків із Проби?»

Знають. Бути воїном необхідно. А значить, помирати молодим, не заради мети, а заради принципу. Заради критерію. Проба — інструмент виховання суспільства…

Ще ніхто не помер, — присадив себе Крокодил. — Що ти завів, наче стара баба? Ще ніхто не помер, і не вмре. Ганяти на мотоциклах небезпечніше, ніж стрибати з камінця на камінець… А якщо хтось розгубиться — можна ж розплющити очі!

…Цікаво, як Айра бачить, що очі в здобувача заплющені? Якщо Полос-Над, рухаючись через потік, весь час повернутий до нас спиною? Але ж ні пацанам, ні мені не спадає на думку засумніватися в словах Айри. Сказав — бачить, значить, бачить, і нічого дивного».

Полос-Над ішов упевнено, іноді застигаючи на одній нозі, ніби придивляючись усією шкірою. Інші хлопчаки, збившись у купу, стежили за ним, як одна людина — водночас привставали, вдихали, видихали, повертали голови; тільки Тимор-Алк, як звичайно, тримався трохи осторонь.

Посередині потоку був найбільший проміжок між каменями. Полос-Над постояв, балансуючи, як на канаті…

І стрибнув. Плечі хлопців одночасно звелись, усі роти схопили повітря…

Полос-Над обережно приземлився в самому центрі плаского каменя й швидко, вже не вагаючись, рушив по камінню до берега.

Коли він ступив на землю, хлопчаки закричали, і їхній товариш повернувся обличчям до глядачів і тільки тоді розплющив очі; він хотів би мати безпристрасний вигляд, але посмішка роздирала його обличчя, мимоволі розтягувала губи. Айра скинув руки, хлопчаки шалено заскакали, Полос-Над підстрибнув щасливим м’ячиком і зник, а до камінного мурування вже підходив інший претендент, і за ним наступний, і ще один…

Крокодил сидів, схрестивши ноги. Йому було холодно, а може, обхопив нервовий дрож. Він, звичайно ж, піде по камінному містку, просто задля нового досвіду. Та з розплющеними очима, він же не божевільний. Просто цікаво, як жителі Раа примудрилися вишколити своїх хлопчаків; невже кожний повноправний громадянин уміє орієнтуватися за звуком, бачити шкірою?

Людина — пан сама собі… Цікаво, на що схожа громада людей, кожна з яких, не вагаючись, готова ризикнути життям. За наказом. І це ж мирний час, ніякої війни… Та й із ким їм воювати? З метисами?

Тимор-Алк стояв, дивлячись на мурування, напружений і дуже зосереджений. «Підійти до нього, — подумав Крокодил, — подякувати за жетони? За те, що допоміг у печері? Невідомо, коли іншим разом здибаємось; утім, водоспад реве, тут не до розмов. Та й парубок, схоже, дуже уважно стежить за роботою товаришів…»

На камінне мурування став Бінор-Дан. Почав дуже впевнено, дійшов до середини, завагався, побалансував, як це робив Полос-Над. Стрибнув — і ледве втримався на краю плаского каменя. Вирівнявся, наблизився до центру, дуже обережно, стрибок за стрибком дістався до берега…

Після короткої паузи Айра підвів над головою схрещені руки.

Наче буря розкидала решту пацанів на березі. Бінор-Дан, стоячи на тому березі лицем до Айри, дивився широко розплющеними, зовсім дитячими очима…

— Що ти робиш, гаде? — закричав Крокодил, і сам себе ледве почув.

Бінор-Дан стояв на місці. Айра знаком йому показав: іди. Бінор-Дан мигцем глянув на водоспад, ніби міркуючи, чи не кинутися з кручі головою вниз…

Тимор-Алк сидів згорбившись і дивився через плече. Хлопці, чекаючи своєї черги, щось кричали один одному, хтось розмахував руками, хтось учепився собі у волосся…

— Наступний! — звелів Айра, і голос його перекрив стугін води.

Після затримки випробування відновилося. Пройшов наступний хлопчина й отримав потвердження. Пройшов Данин-Рам; усе нові й нові щасливці йшли з того берега, ховалися за стіною жорстких кущів, на стежці, що бігла кудись униз. У нападі похмурого натхнення Крокодил подумав, що річка схожа на Стікс. Ось ти на цьому березі — і ось уже на тому, без вороття; щоправда, на тому березі — життя й перемога, а на цьому — сумнів і страх.