Ю Сафронов - Нить життя (на украинском языке)

- Згадай, Рен, заради чого ми летимо. "Там, де схожi мiкроорганiзми, мають бути й подiбнi високоорганiзованi iстоти". И потiм... адже, якщо ми не заправимося тут пальним, ми не зможемо вже нiколи вернутися додому.

Вона заговорила гаряче й схвильовано:

- Але я не вiрю, чуєш, не вiрю, щоб цивiлiзацiя зникла цiлком, до останньої людини! Ми допоможемо цим людям повернутися до культури, передамо їм свої знання. Ми зробимо все, аби вони жили так само мирно, як наш народ. Хiба заради цього не варт летiти?

**

*

Незадовго перед наближенням до планети їм сповнилося по сто два роки. Кiлька мiсяцiв їм потрiбно було для того, щоб зменшити швидкiсть до першої космiчної, яка вiдповiдала масi Гамми, як називали вони планету.

Вона була третьою за чергою вiд свого неяскравого сонця.

Нiрф вивiв корабель на орбiту довкола Гамми. До поверхнi було тепер шапкою докинути - якихось три з половиною тисячi кiлометрiв. Та одразу сiсти було б нерозумно. Годилося уважно оглянути поверхню планети.

Пiсля перших же обертiв стало ясно, що на Гаммi не вiдбувається змiн пiр року.

- Дивися, Рен, дивись, - казав схвильовано Нiрф, притулившись до iнфрачервоного телескопа. - На обох полюсах шапки криги.

- Так, - пiдхопила Рен. - Тут тисячолiттями формуються льодовиковi щити. Вiд них здавна второваними руслами вода стiкає в екваторiальнi моря.

- Клятi хмари! Заважають спостереженням! - засмучувався Нiрф, переходячи до екрана радiолокацiйного телескопа.

- Чудова планета! - захоплювалась уголос Рен. - Зразу ж бiля крайкiв криги, що тане, коло полюсiв розташована зона вiчного лiта i тропiки!

Майже всю екваторiальну частину планети займало велетенське кiльце океану.

Зробивши черговий оберт, корабель увiйшов у тiнь Гамми. Внизу була непроглядна темiнь. Рен i далi марила собi вголос:

- Уявляєш, iдеш лiсом, довкiл заростi невiдомих рослин, кожна з яких може бути цiлим вiдкриттям, на кожному кроцi небезпеки.

- Я бачу вогнi! Бачу вогнi! Рен, це мiсто! - перебив її Нiрф. Величезне мiсто! Там люди!

Рен припала до окуляра телескопа. Далеко внизу, у великому розривi хмар, на темнiй поверхнi планети сяяли тисячi золотих вогнiв. Вони розходилися довгими променями вiд центра, перетиналися пiд правильними кутами. Так могло бути освiтлене тiльки велике мiсто, що живе звичайним нормальним життям.

На тiньовiй поверхнi планети вони помiтили ще кiлька великих мiст. Нiрфу навiть здалося, що в самому центрi екваторiального океану вiн бачить маленьку цятку, яка свiтиться, - прожектор самiтного корабля, що перетинає воднi простори.

- Рен, виходить, життя на Гаммi йде як належить, незважаючи на радiоактивне зараження?

- Очевидно, так.

- Як же це може бути? Адже тутешнi мешканцi - не дiамантовi жучки, на яких не дiє радiацiя. Пам'ятаєш таких жучкiв? Вони живуть у попелi.

Корабель виходив iз тiнi планети на освiтлену частину. В цю мить заговорила кiба, заговорила рiзко й уривчасто. Рен з Нiрфом здригнулися вiд несподiванки:

- Азимут - двiстi тридцять п'ять, кут мiсця - сорок шiсть градусiв. До нас наближається великий метеорит або штучний супутник Гамми. Швидкiсть зближення - три кiлометри за секунду. Увага! Приготуватися до змiни курсу корабля!

Корпус корабля здригнувся. Рен i Нiрф ледве втрималися в крiслах. Зi столу на пiдлогу полетiли книжки, посуд, що не б'ється. Кiба змiнила курс корабля, щоб уникнути зiткнення з невiдомим тiлом. Нiрф кинувся пiднiмати книжки, та в цю мить знов пролунав голос кiби:

- Невiдомий предмет також змiнив курс i далi переслiдує наш корабель. Роблю другий розворот.

Корабель шарпнувся вбiк.

- Вони можуть збити нас! Скафандри, Рен. негайно скафандри!

Рен поспiшала, але вiд хвилювання нiяк не могла розправити тканини скафандра. Спливали дорогоцiннi секунди. Нарештi м'який скафандр обтягнув тiло. Рен увiйшла в жорсткий зовнiшнiй скафандр, що нагадував середньовiчний рицарський обладунок. Вiн був розстебнутий по шву на грудях, немов розрубаний мечем. Рен стала зручнiше i натиснула кнопку. Половини скафандра зiйшлися, наче стулки морської черепашки.

[Image10.tif]

Нiрф у скафандрi сидiв бiля пульта керування. Тепер вони перемовлялися по радiо.

- Ну, що? - запитала Рен.

- Погано, - вiдповiв Нiрф. - Нас переслiдує ракета. Дивись! - Вiн показав на екран кольорового телевiзiйного телескопа.

Рен побачила довгастий предмет. Один бiк його був яскраво освiтлений промiнням оранжевого сонця, другий-затiнений, зовсiм чорний. Навiть побiжного огляду було достатньо, щоб визначити: це ракета. Вона летiла за кораблем, впевнено наздоганяючи його.