Ю Сафронов: Вогненний водоспад (на украинском языке)

Сафронов Юрий Павлович

Вогненний водоспад

Шклод швидко пройшов до свого кабiнету, кинув теку з документами в сейф i плюхнув у м'який фотель. Так псувати йому настрiй мiг тiльки шеф. Чортiв неотеса! Шклод нагнувся до письмового столу i ввiмкнув селектор. Зробив паузу на кiлька секунд (пiдлеглi не повиннi знати, що вiн нервує) i спокiйним голосом сказав у мiкрофон:

- Майоре Юск, зайдiть-но до мене!

Шклод вимкнув селектор i криво всмiхнувся. Так уже влаштовано керiвний апарат. Iмпульс, який вiн отримав вiд шефа, пройде через усiх пiдлеглих, перелетить через моря в Росiю i, в мiру вiддалення вiд шафового кабiнету, поступово згасаючи, примусить безпосереднiх виконавцiв операцiї працювати трiшечки швидше.

Почувся тихий звук зумера. Шклод натиснув пiд кришкою столу кнопку. Спрацював електромагнiтний замок, i дверi в кабiнет розчинилися.

- Дозвольте, шеф?

- Заходьте, Юск. Сiдайте. Курiть.

З хвилину Шклод мовчав. Потiм, не пiдвищуючи тону, - кричати на пiдлеглих було не в його правилах,- сказав:

- Вам набридло служити в нас, Юск? Ви збираєтесь пiти?

- Що ви, шеф! Я i в гадцi такого не мав! Я хочу й далi працювати з вами.

- Не помiчаю цього, Юск. Не помiчаю, коли судити не з ваших слiв, а зi справ ваших пiдлеглих. Чому досi ми нiчого не знаємо про гiгантську ракету росiян?

- Вчора одержано новi вiдомостi. Ракета не призначена для вiйськових цiлей. її виготовили на замовлення одного науково-дослiдного iнституту Академiї наук.

- Що за дослiдження?

- Поки що не зовсiм ясно. Вiдомо тiльки, що випробування готує лабораторiя професора Васильєва, який понад тридцять рокiв працює над проблемою одержання електроенергiї.

- До чого ж тут ракета? Судячи з її величезних розмiрiв, її призначено принаймнi для польоту на Марс. Можливо, росiяни збираються привезти звiдти уран для атомних електростанцiй?

- Секрет щонайшвидше в тридцятиметровiй головнiй частинi ракети.

- Тридцять метрiв? Ви не помилилися, Юск? Адже це висота десятиповерхового будинку!

- Ми спецiально уточнювали. Тридцять метрiв дiаметром. На жаль, поки що нам бiльше нiчого не вiдомо.

Полковник Шклод замислився. Коли росiяни збираються запустити ракету? З якою метою? А що як вони запустять її не сьогоднi-завтра? Тодi науковий експеримент росiян, як видно з усього, дуже важливий, лишається невiдомим розвiдуправлiнню.

- Якщо вам дороге мiсце, Юск, то через мiсяць, це найпiзнiше, на моєму столi мають лежати вичерпнi вiдомостi про роботи професора Васильєва. Це зараз завдання номер один. Ясно?

**

*

Химерний силует чiтко вирiзьблювався на тлi свiтлого неба: шiсть величезних ракет, з'єднаних мiцним металевим каркасом. Конструкцiя нагадувала стародавнiй шестикутний замок, тiльки замiсть веж з кутiв фортецi височiли велетенськi ракети. На майданчику ще кипiла робота.

Чотири похилi iратчастi колони з ажурним сполученням утворювали сорокаметрову вежу, на верхньому майданчику якої i монтувалась головна частина цiєї складеної ракети.

До вежi вела залiзнична колiя. П'ятдесятитоннi крани пiдхоплювали контейнери з платформ i переставляли їх у кузови ваговозiв. Тi перевозили контейнери на вiдкритi бетоннi майданчики.

Серед лабiринта порожнiх контейнерiв i пiдготовлених для транспортування на вежу вузлiв упевнено, мов тайговий мисливець давно вiдомими стежками, пробирався лiтнiй невисокий чоловiк. Ось вiн зупинився бiля розвантажувального майданчика. Подивився, як пiдйомний кран зняв з кузова ваговоза великий контейнер i робiтники вiдкинули дерев'янi стiнки. Всерединi контейнера виявилась складена з довгих пластин золота сiтка з дрiбними, мов бджолинi соти, чарунками. Вiдполiрованi чарунки слiпуче заблищали на сонцi; мимоволi всi на хвильку замружили очi.

- Олександре Миколайовичу! - почувся голос iз-за ящикiв. - Можна вас на хвилинку...

Головний конструктор обернувся на голос:

- Що там у вас, Семенов?

- Та сiтки не стикуються. Подивiться самi.

Обминувши купу порожнiх контейнерiв, Васильєв спинився перед гiгантським реактивним двигуном. Всерединi повiтрозабирача двигуна на повен зрiст стояв високий слюсар-монтажник Семенов. Його голос з переливами звучав iз цiєї труби:

- Макаров, дай-но свого халата Олександровi Миколайовичу.

Васильєв одягнув бiлий халат i вилiз на помiст.

- Ось помилуйтеся, - казав Семенов, пропускаючи конструктора наперед. Це вже другий випадок.

Обидва сховалися всерединi двигуна.

За кiлька хвилин висунулась голова Семенова.