Кір Буличов - Оповідання

Посли пройшли углиб палацу. За ними несли скрині з подарунками, чаші з бетелем, таці з фруктами. Палац був охоплений метушнею, оточений натовпом цікавих, і крізь здійняту куряву можна було розгледіти, як похапцем робітники здирали риштування і рогожі з храму Ананда — вочевидь, його показуватимуть високим гостям.

Вночі мені довелося зажити снодійне. Сон не йшов до мене. Час зупинився. Будь-якої миті посли могли виїхати і уникнути мого спостереження. І залишаться прихованими для мене і для історії ті дрібні деталі, зрозумілі лише мені, за якими можна безпомилково визначити істинні стосунки між бірманцями і кхмерами — стародавніми суперниками і великими будівничими.

…І знову зажеврів екран. Цікаві все ще юрмилися перед палацом, і було їх чимало. Отож, сказав я собі, і трохи відлягло від серця, отож, посли не виїхали.

Від колодязя з повним глеком ішла наша знайома дівчина. Вона поклала глек на приступку веранди і заговорила про щось із стражником. Звичаї в Пагані були прості, стражник не відігнав дівчину. Говорив з нею про щось жваво. Затим до них приєднався чернець у синій тозі лісових братів, зазирнув через поруччя всередину палацу, і другий стражник крикнув йому щось веселе. Хтось, товстий і наолієний, з палацової челяді вийшов на веранду, підняв глек і відпив з нього.

Тайк забув про пульт. Він дивився на дівчину. Я непомітно поглянув в інший бік, де сиділа Сильвія. Сильвія вдавала, що заглиблена в записи.

Один із кхмерських послів поволі і урочисто, немов актор в поганому театрі, з’явився з-за краю екрана і зупинився біля поруччя, неуважно дивлячись на білий храм. За ним услід легко, ледь постукуючи палицею, йшов Шин Арахан, первосвященик. Він запитав щось у кхмера, і фізик, що сидів зі мною поряд, вгадав його питання:

— Ну як, подобається вам наш храм?

Кхмер відповів. Фізик знов переклав:

— Нічого храм. У нас кращі.

Тайк дивився на дівчину. Дівчина дивилася на кхмера. Той був для неї екзотичним представником чужого, недосяжного світу. Кхмер, певно, відчув її погляд і, обернувшись до Шина Арахана, посміхнувся і сказав щось. Фізик негайно перевів:

— Дівчата у вас тут краще, ніж храми.

Хтось ззаду пирснув. Тайк насупився. Шин Арахан кивнув і теж подивився на дівчину. Та розгубилася і відступила на декілька кроків. Стражники засміялися. Кхмер теж засміявся. Він умовляв Арахана, тикаючи пальцем, унизаним перстенями, в дівчину, але первосвященик посміхався ввічливо і, вочевидь, не давав потрібної відповіді.

«Віддай її мені», — вимагає високий гість, — сказав фізик.

— Помовч, — обірвала його Сильвія.

— І справді, помовч, — підтримав її Парасваті. — Що ми без неї робитимемо?

— Він же старий, — сказала Сильвія.

Тайк не чув їх. Він дивився на екран. Потім він сказав мені, що весь час боровся з бажанням вимкнути його, ніби це могло б щось змінити, перервати ланцюг подій. Але це він сказав потім.

Кхмер пішов, явно незадоволений. Я сказав:

— Абсолютно ясно, що Паган не був васалом кхмерів. Інакше Шин Арахан не посмів би відмовити послові. Він був великим дипломатом. Якщо, звичайно, кхмер і справді вимагав подарувати йому дівчину.

— Гаразд би обійшлося… — сказав Парасваті.

І він мав рацію у своїх сумнівах. Шин Арахан з хвилину стояв на веранді, роздумуючи, ледь похитуючись, заховавши очі в сітці зморшок. Здавалося, він не бачить нікого навколо. Але, коли дівчина підкралася до тераси, щоб узяти глек, Шин Арахан раптом отямився, крикнув стражникам, обернувся і швидко пішов з веранди. Стражники підійшли з двох боків до завмерлої дівчини, і один з них підштовхнув її в спину держаком списа. Дівчина покірно пішла навперед них через майдан, і натовп роззяв мовчки розступився перед нею. Сеанс закінчився.

Цього разу ніхто не покинув лабораторію. Коли засвітилося світло, я побачив, що всі дивляться на мене, немов я міг пояснити те, що сталося і, головне, переконати їх, що з дівчиною нічого не трапиться. І я сказав:

— В кращому випадку Шин Арахан наказав прибрати її з очей кхмера. Може, він знає її батька, можливо, пожалів її.

— А в гіршому?

— У гіршому — не знаю. Гірших варіантів завжди більше, ніж кращих. Можливо, первосвященик вирішив усе ж зробити сюрприз кхмерові і вручити йому подарунок перед від’їздом. Можливо, дівчина чимось образила кхмера і буде покарана…

— Але вона ж нічого не сказала…

— Ми так мало знаємо про звичаї тих часів.

Тайк прийшов увечері до мене в каюту.