Кір Буличов - Оповідання

Катрін відшукала мене, підійшла і сіла. Чоловік теж сів поряд. Катрін зробила вигляд, що мене не знає, і я теж не дивився в її бік. Чоловік сказав:

— Тут жарко. Самий пригрів. Можна схопити сонячний удар.

Катрін дивилася прямо перед собою, і він милувався її профілем. Йому хотілося доторкнутися до її руки, але він не насмілювався, і його пальці ненавмисно повисли над її кистю. У чоловіка було мокре чоло, і щоки блищали.

Катрін відвернулася від нього, прибравши при цьому свою руку з коліна і дивлячись повз мене, сказала самими губами:

— Перетворися на павука. Налякай його до смерті. Тільки щоб я не бачила.

— Ви щось сказали? — запитав чоловік і діткнувшся до її ліктя.

Пальці його завмерли, торкнувшись прохолодної шкіри.

Я нахилився вперед, щоб зустрітися з ним очима, і перетворився на великого павука. У мене було тіло майже в півметра завдовжки і метрові лапи. Я придумав собі жвали, схожі на криві пили і вимазані смердючою отрутою. А на спину собі понакладав метушливих дитинчат. Дитинчата теж ворушили жвалами і виділяли отруту.

Чоловік не відразу зрозумів, що трапилося. Він примружився, але не прибрав руки з ліктя Катрін. Тоді я перетворив Катрін на павука і змусив його відчути під пальцями холод і слиз хітинового панцира. Чоловік притиснув розчепірені пальці до грудей і другою рукою змахнув перед очима.

— Дідько б його взяв, — сказав він.

Йому здалося, що він захворів, і, певно, як багато таких великих чоловіків, він був намисливий. Він змусив себе ще раз поглянути в мій бік, і тоді я простягнув до нього передні лапи з кігтями. І він утік. Йому було соромно тікати, але він нічого не зміг вдіяти зі страхом. Німці схопилися за сумки з покупками. Дідки дивилися йому услід.

Катрін засміялася.

— Спасибі, — сказала вона. — У тебе це здорово виходить.

— Він би не втік, — сказав я, — якби я не перетворив тебе на павука.

— Як тобі не соромно, — сказала Катрін.

— Куди ми підемо? — запитав я.

— Куди хочеш, — сказала Катрін.

— Сьогодні дуже задушно, — сказав я. — Де він до тебе прив’язався?

— Від кінотеатру йшов. Я йому сказала, що мене чекає чоловік, але потім вирішила його покарати, тому що він дуже самовпевнений. Може, ходімо в парк? Питимемо пиво.

— Там багато народу, — сказав я.

— Сьогодні п’ятниця. Ти ж сам казав, що по п’ятницях всі розумні люди виїжджають за місто.

— Як скажеш.

— Тоді ходімо ловити машину.

На стоянці була велика черга. Сонце опустилося до дахів, і здавалося, що воно надто наблизилося до Землі.

— Зроби що-небудь, — сказала Катрін.

Я відійшов від черги і пішов ловити приватника. Я ніколи не роблю цього, тільки для Катрін. На розі я побачив порожню машину і перетворився на Юрія Нікуліна.

— Куди тобі? — запитав шофер, коли я сунув голову Нікуліна у віконце.

— В Сокольники.

— Сідай, Юро, — сказав шофер.

Я покликав Катрін, і вона запитала мене, коли ми йшли до машини:

— Ти кого йому показав?

— Юрія Нікуліна, — відповів я.

— Правильно, — сказала Катрін. — Він буде гордий, що возив тебе.

— Ти ж знаєш…

— Щось давно тебе в кіно, Юро, не бачив, — сказав шофер, насолоджуючись доступністю спілкування зі мною.

— Я зайнятий у цирку, — сказав я.

Мені доводилося весь час думати про нього, хоча я бажав би краще дивитися на Катрін. Катрін веселилася. Вона прикусила нижню губу, і кінчики гострих іклів врізалися в рожеву шкіру. Шофер був говіркий, я дав йому карбованця, і він сказав, що збереже його на згадку.

Під великими деревами біля входу було прохолодно, і всі місця на лавочках зайняті. Попереду, за круглим басейном, підносився купол, залишений американцями, коли вони влаштовували тут виставку. Тепер теж була виставка «Інтер-щось-71». Я подумав, що якщо Гуров прочитає нашу з Крогіусом доповідь до понеділка, то у вівторок приїде в лабораторію. Крогіус сам не розумів, що ми накоїли. Я розумів.

— Ходімо ліворуч, — сказала Катрін.

У лісі, порізаному стежинами, біля якогось давно не фарбованого паркана, Катрін постелила дві газети, і ми сіли на траву. Катрін захотіла пива, і я дістав пляшку з портфеля. Я купив її по дорозі з роботи, тому що подумав, що Катрін захоче пива. Відкрити пляшку було нічим, і я пішов до паркана, щоб відкрити її об верх штахетника. Перед парканом була велика канава, і я подумав, що можу її перелетіти, не перестрибнути, а перелетіти. Але на стежині показалися дві жінки з дитячими колясками, і я перестрибнув через канаву.