Кір Буличов - Оповідання

Я підняв телефонну трубку.

— Я просив вас не дзвонити Крогіусу.

— Гаразд, — відповів я.

І набрав номер Катрін.

Гість поклав долоню на важіль. Він знову прийняв людську подобу.

— Це закінчилося, — сказав він. — І самотність. І необхідність жити серед істот, які так поступаються вам. У всьому. Якби я не знайшов вас, ви б загинули. Я впевнений у цьому. А зараз ми повинні поспішати. Корабель чекає. Не так легко дістатися сюди, на край галактики. І не так часто тут бувають наші кораблі. Замкніть квартиру. Вас не відразу похопляться.

Коли ми виходили, вже на сходах я почув, як дзвонить телефон. Я зробив крок назад.

— Це Крогіус, — сказав гість. — Він розмовляв з Гуровим. І Гуров не залишив каменя на камені від вашої роботи. Тепер Крогіус забуде про все. Скоро забуде.

— Знаю, — відповів я. — Це був Крогіус.

Ми швидко долетіли до корабля. Він висів над кущами, невеликий, напівпрозорий і з вигляду абсолютно не пристосований до далеких мандрів. Він висів над кущами в Сокольниках, і я навіть озирнувся, сподіваючись побачити порожню пивну пляшку.

— Останній погляд? — запитав гість.

— Так, — сказав я.

— Спробуйте побороти печаль, що вас охопила, — сказав гість. — Вона народжується не від розставання, а від невідомості, від неможливості зазирнути в майбутнє. Завтра ви лише посміхнетеся, пригадавши про маленькі радощі і маленькі неприємності, що оточували вас тут. Неприємностей було більше.

— Більше, — погодився я, і мене м’яко і тепло обкутало повітря корабля.

— Стартуємо, — сказав гість. — Ви не відчуєте перевантажень. Придивіться до мене уважніше. Ваша земна оболонка не хоче покинути вас.

Гість переливався перламутровими хвилями, бавлячись і владарюючи приладами управління.

Я побачив крізь напівпрозору підлогу корабля, як відходить униз все швидше й швидше темна зелень парку, збігаються і дрібніють доріжки вуличних вогнів і розсипи вікон. І Москва перетворилася на світлу пляму на чорному тілі Землі.

— Ви ніколи не пошкодуєте, — сказав мені гість. — Я ввімкну музику, і ви зрозумієте, яких вершин може досягти розум, звернений до прекрасного.

Музика виникла ззовні, влилася в корабель, м’яко підхопила нас і полинула до зір, і була вона досконала, як досконале зоряне небо. Це була та досконалість, до якої мене вабило порожніми ночами і в моменти втоми та роздратування.

І я почув, як знов задзвенів телефон в покинутій, неприбраній квартирі, телефон, ручка якого була замотана синьою ізоляційною стрічкою, тому що хтось з підпилих друзів скинув його зі столу, щоб звільнити місце для шахівниці.

— Я пішов, — сказав я гостеві.

— Ні, — сказав той. — Повертатися пізно. Та й безглузді повернення в минуле. У далеке минуле.

— До побачення, — сказав я.

Я покинув корабель, тому що за цей вечір я навчився багато чому, про що й не підозрював раніше.

Земля наближалася, і Москва з невеликої світлої плями перетворилася знов на нескінченний розсип вогнів. І я насилу розшукав свій п’ятиповерховий блоковий будинок, такий однаковий і нудний у ряді побратимів.

Голос гостя наздогнав мене:

— Ви прирікаєте себе на життя, повне недомовок, мук і принижень. Ви будете все життя прагнути до нас, до мене. Але буде пізно. Схаменіться. Вам не можна повертатися.

Двері на балкон були розчинені. Телефон вже замовк. Я намацав його, не засвічуючи світла. Я подзвонив Катрін і запитав її:

— Ти дзвонила мені, Катрусю?

— Ти з глузду з’їхав, — сказала Катрін. — Вже перша година. Ти всіх сусідів перебудиш.

— То ти дзвонила?

— Це, напевно, твій божевільний Крогіус дзвонив. Він тебе по всьому місту розшукує. У нього якісь неприємності.

— Шкода, — сказав я.

— Крогіуса?

— Ні, шкода, що не ти дзвонила.

— А навіщо я повинна була тобі дзвонити?

— Щоб сказати, що згодна вийти за мене заміж.

— Ти з’їхав з глузду. Я ж сказала, що ніколи не вийду заміж за прибульця з космосу і притому морального виродка, який може навіяти мені, що він Жан-Поль Бельмондо.

— Ніколи?

— Лягай спати, — сказала Катрін. — Інакше я тебе зненавиджу.

— Ти завтра коли закінчуєш роботу?

— Тебе не обходить. У мене побачення.

— У тебе побачення зі мною, — сказав я строго.

— Гаразд, з тобою, — сказала Катрін. — Тільки зайвого не думай.

— Я зараз думати майже не в змозі.

— Я тебе цілую, — сказала Катрін. — Подзвони Крогіусу. Заспокой його. Він збожеволіє.

Я подзвонив Крогіусу і заспокоїв його.