Кір Буличов - Оповідання

— Шість метрів, вісім і двадцять п’ять, — сказав Бауер.

— Чого ж я не ввімкнув? — здивувався Крайтон. — Замріявся?

— Самокритика добра лише тоді, коли з неї роблять висновки. Тепер краще перевір свою інтуїцію.

Крайтон увімкнув мікрокомп’ютер. Глибину тунелів Бауер вгадав майже точно.

— Пробуримо? — запитав Крайтон.

— Встигнемо…

Вони поволі пролетіли над центральним ядром ще метрів сто. Корабель майже сховався за близьким обрієм.

Жовта смуга найближчого тунелю засвітилася, немов розжарена вольфрамова нитка. Тунель підійшов до самої поверхні.

— А ти казав — бурити, — сказав Гліб, зупиняючись.

Досить було поглянути під ноги, щоб побачити округлу лінію.

Це був шов закритого люка.

— Я казав, що базальтова ділянка здалася мені надто гладкою. — Голос Крайтона здригнувся. Він підвів голову і побачив близький, в протуберанцях, диск Сонця. — А могли б і не полетіти, — скільки Батрак втолочував раду!

— Все одно полетіли б, — сказав Бауер байдужим голосом старого космічного вовка, який сотні разів стикався з чужими цивілізаціями, хоча це й було неправдою.

Він пильно дивився на люк.

— Базальт. Такий самий базальт…

— У нас мало часу, — енергійно відгукнувся Крайтон.

— Правильно. Але не зовсім так. Спочатку повернемося на корабель, побалакаємо з «Землею— 14».

— Але… — І Крайтон затнувся.

Бауер діяв за інструкцією.

— Не думаю, що вони втечуть від нас, — сказав Гліб, підштовхуючи Крайтона у бік корабля, і злетів. — Вони чекали мільйони років.

— Ти думаєш, там хтось є?

— Жодного шансу, — сказав Бауер. — Але хтось був.

Півгодини пішло на перемовини з «Землею-14». Агнеса, яка, подібно до Крайтона, мріяла про Контакт, перш ніж передати інформацію Батракові, вибухнула захопленими вигуками. Батрак зв’язувався з іншими станціями. Бауер був на зв’язку, а Крайтон ледве стримував нетерплячку. Нарешті прийшла відповідь…

Перш ніж бурити люк, вирішено було докладніше обстежити за допомогою гравітометра систему тунелів. Крайтону це заняття було куди більше до душі, аніж сидіння в кораблі, але однаково він поспішав, сподіваючись якнайскоріше повернутися до люка.

Повертатися до нього не довелося.

Ще один зачинений люк виявили під тонким шаром криги в кілометрі від корабля. Затим знайшли третій. Далі товщина льоду збільшувалася, і тому пошуки люків довелося припинити. Але люки були і там.

Вони стояли біля третього люка. Бауер підготував бур. Бурити треба було дуже обережно. Перш за все, слід було дізнатися, чи є в тунелі тиск. Якщо в них повітря, можна згубити… ну, якщо не істот, яких там могло і не бути, то те, що від них залишилося. Крайтон, між тим, відлетів убік, щоб обстежити останню ділянку базальту.

Там він і знайшов відчинений люк.

Чомусь базальтова кришка провалилася всередину тунелю, що виходив на поверхню, і застрягла під кутом у вертикальній шахті. У шпару набився лід. Крайтону стало сумно. Десь у глибині душі він хотів вірити, що в ядрі комети ховаються живі істоти. Тепер стало ясно, що там давно вже нікого немає.

Вони швидко розплавили кригу і базальтову кришку. Потім зістрибнули, вірніше, злетіли вниз, у тунель.

Тунель був прямий, круглий, його чорні стіни були ретельно відшліфовані і похмуро відбивали світло ліхтарів. Ледь завертаючи праворуч, тунель вів углиб ядра.

— Вони були трохи нижчі за нас зростом, — сказав неголосно Крайтон, немов боявся потривожити господарів.

— Еге ж, — погодився Бауер, вмикаючи кінокамеру.

Через декілька метрів вони зупинилися. Бауер вирішив узяти зразок облицювання тунелю. Облицювання було таким твердим, що тричі довелося змінити свердло бура. Нарешті в стіні утворилася невелика западина.

— Базальт проаналізуємо на кораблі, — сказав Бауер. — Але гадаю, що вони працювали відносно просто. Спресовували базальт під великим тиском.

Крайтон кивнув. Він увімкнув ракетний ранець і полетів далі. Тунель одноманітно і нескінченно розгортався назустріч. На перетині з іншим, точнісінько таким самим тунелем він зупинився і почекав Бауера.

— Навіщо? — запитав він. — Навіщо вони це робили?

Бауер знизав плечима, наскільки це можливо в скафандрі.

— Ми пролетіли метрів двісті — тут ні дверей, ні кімнати. Один тунель, другий тунель.

— Під нами теж тунель… — сказав Бауер.