Кір Буличов - Оповідання

— Ти чудово виглядаєш, — сказав Дімов.

Хтось реготнув. Геворкян цикнув на роззяв, але ніхто не пішов. Над доріжкою нависали кущі квітучого бузку, і Драч уявив собі, який у нього чудовий запах. Хрущі проносилися, наче важкі кулі, і сонце сідало за старовинним особняком, у якому розміщувався інститутський готель.

Вони увійшли до холу і на хвилину зупинилися біля портрета Груніна. Люди на інших портретах посміхалися. Грунін не посміхався. Він завжди був серйозний. Драчу стало сумно. Грунін був єдиним, хто бачив, знав, відчував порожнечу і розжарену оголеність того світу, звідки він зараз повернувся.

Драч уже другу годину стирчав на дослідному стенді. Датчики обліпили його мов мухи. Дроти тягнулися у всі кути. Дімов чаклував біля приладів. Геворкян сидів осторонь, роздивляючись стрічки і косячись на інформаційні таблиці.

— Ти де ночуватимеш? — запитав Геворкян.

— Хотів би у себе. Мою кімнату не чіпали?

— Все як ти залишив.

— Тоді у себе.

— Не рекомендую, — сказав Геворкян. — Тобі краще відпочити в барокамері.

— І все-таки.

— Наполягати я не буду. Хочеш спати в масці, будь ласка… — Геворкян замовк.

Криві йому не подобалися, але він не хотів, щоб Драч це помітив.

— Що вас збентежило? — запитав Драч.

— Не крутися, — сказав Дімов. — Заважаєш.

— Ти дуже довго пробув у польових умовах. Домбі повинен був відкликати тебе ще два місяці тому.

— Через два місяці довелося б усе починати спочатку.

— Ну-ну, — сказав Геворкян.

Незрозуміло було, схвалює він Драча чи засуджує.

— Коли ви думаєте почати? — запитав Драч.

— Хоч завтра вранці. За ніч опрацюємо все, що записав. Але я тебе дуже прошу, спи в барокамері. Це у твоїх інтересах.

— Якщо тільки в моїх інтересах… Я зайду до себе.

— Будь ласка. Ти взагалі нам більше не потрібен.

«Кепські мої справи, — подумав Драч, прямуючи до дверей. — Старий сердиться».

Драч неспішно пішов до бічного виходу повз однакові білі двері. Робочий день давно закінчився, але інститут, як завжди, не завмер і не заснув. Він завжди нагадував Драчеві велику клініку з черговими сестрами, нічними авралами і терміновими операціями. Маленький житловий корпус для кандидатів і для тих, хто повернувся, був позаду лабораторій, за баскетбольним майданчиком. Тонкі колони особняка здавалися блакитними в місячному сяйві. Одне чи два віконця в будинку світилися, і Драч марно намагався пригадати, яке з віконець належало йому. Скільки він прожив тут? Мало не півроку.

Скільки разів він повертався вечорами до цього будиночка з колонами і, піднімаючись на другий поверх, подумки підраховував дні… Драч раптом спинився. Він зрозумів, що не хоче заходити до цього будинку і впізнавати вішак у передпокої, щербинки на приступках сходів і подряпини на поруччі. Не хоче бачити килимок перед своїми дверима…

Що він побачить у своїй кімнаті? Сліди життя іншого Драча, книги, речі, що залишилися у минулому…

Драч подався назад у дослідний корпус. Геворкян має рацію — ніч треба провести у барокамері. Без маски. Вона набридла на кораблі і ще більше набридне найближчими тижнями. Драч пішов напростець крізь кущі і сполохав якусь парочку. Закохані цілувалися на захованій у бузку лавці, і їх білі халати світилися здалека, мов попереджувальні вогні. Драчу б їх помітити, але не помітив. Він дозволив собі розслабитися і цього теж не помітив. Там, на планеті, такого трапитися не могло. Мить розслаблення означала б смерть. Не більше і не менше.

— Це я, Драч, — сказав він закоханим.

Дівчина засміялася.

— Я страшенно перелякалася, тут темно.

— Ви були там, де загинув Грунін? — запитав хлопець дуже серйозно.

Йому кортіло поговорити з Драчем, запам’ятати цю ніч і несподівану зустріч.

— Еге ж, там, — відказав Драч, але затримуватися не став, пішов далі, до вогників лабораторії.

Щоб дістатися до своєї лабораторії, Драчу належало пройти коридором повз декілька робочих зал. Він зазирнув до першої зали. Вона була розділена прозорою перегородкою. Навіть здавалося, ніби перегородки немає і зеленкувата вода незбагненним чином не обрушується на контрольний стіл і двох однакових тоненьких дівчат за ним.

— Можна увійти? — запитав Драч.

Одна з дівчат обернулася.

— Ох, — сказала вона. — Ви мене налякали. Ви Драч? Ви дублер Груніна, так?

— Правильно. А у вас тут хто?

— Ви його не знаєте, — сказала друга дівчина. — Він уже після вас до інституту приїхав. Фере, Станіслав Фере.