Кір Буличов - Оповідання

У столичному порту літак зустрічало несподівано багато народу. Тут були високопосадовці, інопланетники і просто цікаві. Першим підійшов до літака директор зоопарку. Йому не терпілося побачити такана. Він вважав би за краще залишити такана у себе, але даркські власті продали його Землі, і уряд не заперечував. Урядові хотілося, щоб такан був подарунком Землі. Ніхто не сумнівався, що тепер, коли зникли сумніви в його реальності, можна буде дістати ще кількох для себе.

Я звів такана трапом на пластикове покриття аеродрому, і зустрічаючі підходили і гладили його по теплому шовковистому боці. Такан терпляче чекав, коли можна буде піти в прохолоду. У долині йому було задушливо, жарко, і боки його важко роздувалися.

Такана помістили в кондиціонованій кімнаті космослужб. Ми хотіли, щоб він акліматизувався і зміцнів перед новою подорожжю.

Такан сумував. Він відмовлявся від незнайомої трави. Я щодня набридав хімікам, які шукали придатну їжу для полоненого. Вечорами біля кімнати юрмилися відвідувачі. У столиці стало модним їздити до такана. Але я намагався не пускати гостей. Таканові набридли відвідувачі. Я прикипів до такана. Мені здавалося, що йому теж сняться сизі гори і далекі снігові хмари.

У столиці було жарко. До ранку танули перисті хмари і за вікнами повисала дрібна сіра курява. Я пристосувався працювати в кімнаті такана. Там було прохолодніше. Такан іноді підводився з жухлої підстилки, підходив до мене ззаду і, намагаючись не заважати, дивився, як я друкую на машинці.

Корабель із Землі запізнювався. Я слав панічні депеші, повідомляв про критичне становище цінних тварин. Мене добре знали зв’язківці на космостанції і гадали, що у мене грошей кури не клюють. Я складав у кишеню квитанції і чекав суботнього візиту в наше представництво, де спітнілий, роздратований бухгалтер відлічував валюту за утримання тварин і зоолога, мене. Бухгалтер страшенно боявся стрибаючих хробаків і намагався не виходити на вулиці, все чекав, що один з них стрибне на нього. Я умовляв його подивитися на такана, але він не погоджувався і запевняв мене, що геть забув дитячі казки.

Іноді вечорами ми з таканом розмовляли. Вірніше, розмовляв я, а такан погоджувався. Або не погоджувався.

— Слухай, — казав я. — Ми повинні робити людей щасливими. Таке у нас завдання. У нас з тобою.

Такан схиляв голову набік. Він не вірив мені. Вії його, довгі і прямі, мов шпаги, схрещувалися, якщо він примружувався.

— Діти мають вірити в казки, — казав я. — Вони чекають на тебе, тому що ти казка. Ти втілюєш для них доброту і вірність. Їдьмо зі мною на Землю. Я прошу тебе.

— Гаразд, — сказав він одного разу.

У нього прорізалися крила. Вони свербіли, і він подряпав їх вістрями стіни в кімнаті.

— Уявляєш, — казав я. — По всіх каналах телебачення оголосять, що ти прилетів. І всі прийдуть подивитися на тебе.

Такан поклав мені на коліна важку теплу голову.

— Тобі сподобається наша трава. Вона цілком така сама, як у горах.

Місто душили жаркі тумани. Вони заважали дихати. До мене прийшов директор зоопарку. Він пив земний лимонад і довго розповідав мені про труднощі роботи, про хвороби хижих квітів і приплід триголових змій. Я неуважно слухав його і думав, що такана доведеться віддати в зоопарк. Тимчасово.

Я послав ще дві «блискавки» на Землю. З представництва зателефонували, що пасажирський лайнер «Оріон» змінив курс для того, щоб забрати нас. Лайнер буде в столиці мінімум за два тижні. Треба дочекатися.

Прийшов лист від дочки старости. Він був написаний грамотієм у Дарку, на базарі. Дочка старости писала, що батько разділив сотню поміж мисливцями, які спіймали такана, а дев’ятсот поклав у банк в Дарку. Старий знав ціну грошам. Кожному мисливцеві припало по двадцятці. Вони програли їх на базарі. Ще дочка старости писала, що мисливці бачили сліди дорослих таканів, але вони відлетіли.

Я відповів дочці старости, що такан почувається добре, а коли прийде корабель із Землі, то йому буде краще. Я просив її не турбуватися, тому що я завжди думаю про такана.

Ми перевели такана в зоопарк. Він зовсім ослаб і насилу доплівся до зеленого гаю посеред загороди, де жили волохаті птахи. Птахам спека байдужа, вони живуть у гарячих вулканічних болотах. Біля входу в зоопарк директор повісив оголошення, де мовилося, що єдиний спійманий живцем такан перед відправкою на Землю доступний для огляду.

У загороді росли дерева і було болітце з підігрівом води. У болітці вовтузилися в намулі волохаті птахи, і іноді з води вистрибувала трирука риба. Птахи билися і верещали.