Кір Буличов - Оповідання

Проводи затягнулися, і я, стомившись, узявся рукою за круглу палицю, пригвинчену до стіни космовокзалу. Так стояти було зручніше. Бродський виголошував досить довгу промову, в якій дякував жителям планети.

— Пора, — сказав капітан «Колібрі», що стояв поряд зі мною. — Через п’ятнадцять хвилин старт.

Я обіймаюся і розкланююся з друзями…

І тут удалині зародився невиразний, зловісний гул, немов хтось заграв на величезному контрабасі. Гул розростався, дробився на окремі звуки і наближався до нас.

Люди навколо нас переривали розмови, роззиралися. Почувся схвильований жіночий голос:

— Крихітко, де ти? Біжи до мене.

Мені здалося, що на виднокраї, біля далеких гір, піднімається стіна туману.

— Що таке? — схвилювався лікар. — Що трапилося?

Проводжаючі, вочевидь, розібравшись, у чому справа, кинулися до сховища космовокзалу. Лікар по-пташиному покрутив головою і уп’явся поглядом у мене.

— Зараз же заберіть руку! — крикнув він. — Що ви накоїли!..

Я відсмикував руку і, озирнувшись, поглянув на круглий предмет, за який я тримався. Виявилось, найзвичайнісінький ртутний термометр.

— Це не годинник, — ніяково пожартував я, — це термометр.

— Власне! — закричав лікар, схопивши мене за руку і тягнучи до дверей космопорту. — Ви забули про причинно-наслідкові зв’язки.

Бродський важко гупав позаду, озираючись через плече на близьку вже стіну туману.

Я почав здогадуватися і, сподіваючись ще, що здогадка моя помилкова, запитав невпевнено:

— Що трапилося, лікарю? Що я накоїв?

— Невже ви не розумієте? Подивіться на термометр. Ви ж зігріли його і підняли температуру на декілька градусів. У всьому місті! І сніг розтанув… Не гайте ж ані секунди. Мерщій в корабель! Починається повінь!

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: БУЛЫЧЕВ К. Чудеса в Гусляре. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 368 с. — (Б-ка советской фантастики).

Такана спіймали на межі Великого Плоскогір’я, там, де сірі непрохідні джунглі поступаються місцем рідким ку?щам бузкових дерев, що виділяють їдкий запах камфори та ефіру. У бузкових дерев отруйні довгі голки, і, якщо необережний подорожній зупиниться переночувати в ку?щі, він ніколи більше не прокинеться. Туди, на Плоскогір’я, не дістаються вологі сірі тумани, і вкриті снігом верховини Хмарного хребта видно в будь-яку погоду.

Такана спіймали канські мисливці і принесли в сільце біля водоспаду, прив’язавши за ноги до гнучких жердин. Він ще не вмів літати. Такана не добили, тому що зимової ночі в село приїжджав начальник поста в Дарку і сказав, що за живого такана можна отримати багато грошей.

Рана на плечі такана швидко затягнулася, але він не втік у гори. Йому не було ще й року, він пасся за селом з довгоногами і увечері повертався в загороду. Дочка старости підгодовувала його сіллю і пильнувала, щоб довгоноги його не скривдили. Староста запряг стрибаючого хробака і вирушив у Дарк. Там він сказав, що мисливці спіймали такана і чекають тепер великих грошей. Начальник поста послав повідомлення про це в столицю, так я про це дізнався. Староста виїхав назад, програвши на базарі всі гроші, що узяв з собою на покупку одягу, і перед від’їздом присягнувся духами гір, що з таканом нічого не трапиться.

Це був перший такан, якого спіймали живцем. Років десять тому ботанік Гуляєв, подорожуючи Великим Плоскогір’ям, побачив у печерному храмі секти Синього Сонця шкуру невідомого звіра. Шкура була старою, потертою, густа золотиста шерсть подекуди вилізла. На шкурі сидів глава секти. Гуляєва цікавила орхідея Окса, непоказна на вигляд рослина з білими п’ятипелюстковими квітами, коріння якої містить паулін. Паулін дозволяє не спати до місяця без шкідливих побічних ефектів. Секта Синього Сонця була відома своїми багатоденними пильнуваннями, і в Дарку Гуляєву порадили побалакати з її главою. Глава секти зробив вигляд, що нічого не знає про орхідею, та зате розповів ботанікові, що звір, шкура якого сподобалася гостю із Землі, водиться високо в горах і його не можна спіймати живим. Звір називається таканом, і його охороняють злі духи гір. Потім глава секти сказав щось послушникові, і той приніс прозору тонку платівку і мовив, що це шматок крила такана. Такани літають з настанням тепла, а восени скидають крила. Гуляєв забув про орхідею і запропонував високу ціну за шкуру і шматок крила. Але глава секти не розлучився з ними, хоча і дозволив сфотографувати.