Кір Буличов - Оповідання

Коли до бази залишалося трохи більше двадцять кілометрів, у всюдихода полетіла гусениця. Вони могли б повідомити про це на центральний пункт і чекати допомоги. Вони були зобов’язані так зробити. Але розсудили інакше. У бурю флаєр приземлитися не може. Другий усюдихід пішов в інший бік, і якщо чекати його — запізнишся на базу. Сироватка діє тільки в перші два дні хвороби. Потім вже нічого не допоможе. А всюдихід геологів з Третьої бази був зламаний — не трапся так, вони б самі приїхали за сироваткою.

Петков з Григоряном узяли з собою запасні балони і пішли до бази пішки, розраховуючи, що дійдуть до неї години за три, тому що навіть у бурю йти по Марсу можна швидше, ніж по Землі.

А щоб не піднімати тривоги, яка навряд чи змінила б їх рішення, вони повідомили перед відходом на базу, що у них все гаразд.

На біду, вони потрапили в сипучі піски і втратили більше години, перш ніж вибралися на тверде місце. Буря розгулялася, і йшли вони значно повільніше, ніж розраховували.

Через три години диспетчер центрального пункту стривожився, тому що всюдихід на виклики не відповідав. Він зв’язався з Третьою базою і дізнався, що Петков з Григоряном так туди і не приїжджали. Тоді диспетчер оголосив загальну тривогу.

Другий усюдихід отримав наказ негайно повернутися і йти на пошуки зниклих. Черговим супутникам було наказано засікти всюдихід крізь розриви в хмарах куряви. Проте розривів у хмарах того дня не було.

Через чотири з половиною години ходу Григорян з Петковим були, за їх розрахунками, кілометрах в п’яти від бази. А повітря в балонах залишалося хвилин на двадцять. До того ж обидва так втомилися, що йти швидше не могли.

Але вони йшли, тому що зупинятися і чекати, поки скінчиться повітря, безглуздо. І залишалася надія, що геологи вийдуть їм назустріч. Принаймні, так думав Григорян. І ще він думав про те, щоб не спіткнутися і не розбити ампули з сироваткою.

Григорян йшов кроків на десять попереду від Петкова. І він почув, як той сказав:

— У мене повітря на двадцять хвилин.

— У мене теж, — сказав Григорян, не обертаючись, щоб не збитися з кроку.

— Ми не встигнемо, — сказав Петков.

— Не знаю, — відповів Григорян.

Йому б у цю мить озирнутися, але він не озирався і був упевнений, що Петков йде позаду.

— Візьми балон, — сказав тоді Петков.

Голос його був звичайний, буденний, і Григорян спочатку не зрозумів, про що він каже.

Він здивувався і озирнувся. Але було пізно.

Петков відстебнув кріплення шолома. Він стояв так далеко, що Григорян не встиг до нього підбігти. Вже знімаючи шолом, Петков сказав голосно:

— Не забудь пошту.

Коли Григорян підбіг до Петкова, той був уже мертвий. Балон лежав поряд, на піску. Там же лежала сумка з поштою.

Григорян втратив декілька хвилин, тому що вдягнув на Петкова шолом і під’єднав балон, сподіваючись повернути свого супутника до життя, хоча, як лікар, він чудово знав, що Петков помер.

Потім Григорян під’єднав до свого скафандра балон Петкова і пішов до бази. Він знав, що зобов’язаний дійти до бази, інакше він зрадив би свого друга.

Він дійшов. На щастя, обидва здорові геологи, попереджені з центрального пункту, вийшли назустріч і побачили Григоряна в ту мить, коли він упав, втрачаючи свідомість, на вершині горба.

Пам’ятник Петкову стоїть на тому місці, де геологи знайшли Григоряна, а не там, де Петков загинув. На постаменті пам’ятника написано: « Не забудь пошту ».

Це були останні слова Петкова.

Зовсім інші спогади викликає у жителів Марса обеліск «Марсіанка».

Це назва неофіційна, але всі називають його саме так. Обеліск — двадцятиметрова металева голка. Він підноситься за межами купола Марсограда, але чудово видимий з будь-якої точки міста. Раніше на тому місці було Селище будівельників. Там 8 січня 2021 року народилася перша дитина на Марсі, дівчинка на ім’я Аустра. Коли Аустра підросла, вона відлетіла на Землю вчитися і залишилася там, вийшовши заміж і вибравши професію ботаніка. Але на той час на Марсі вже було багато дітей.

Обеліск було поставлено через п’ять років після народження Аустри. Аустру тоді попросили написати своє ім’я на кам’яній плиті, і цю плиту врізали в основу обеліска і прикрили прозорою плівкою. Написане крейдою крупними нерівними літерами слово « Аустра » не боїться бур і морозів.

У дітей Марса є традиція приходити до обеліска і розписуватися на ньому того дня, коли вони йдуть у перший клас. Бурі швидко здувають підписи хлоп’ят, а до наступного року на ньому зберігається тільки один напис.