Стівен Кінг - Текстовий процесор

Коли ж нарешті було прийнято офіційну ухвалу про заборону операцій з лазорієм, вибухнула жахлива катастрофа. Людей охопив страх перед смертю. У великих містах юрмища громили урядові установи, горіли будинки, заводи, лабораторії, споруджувались барикади, били чиновників. Були численні людські жертви. Міста залишались без енергії, води, харчів, транспорту, зв’язку.

І знову керівництво й персонал «лазорієвого центру» змушені були ховатися від розлючених погромників у підземному сховищі. Всесвітній раді вручили ультиматум, підписаний відомими представниками громадськості. Вони наполягали на поновленні операцій. Люди домагалися воскресіння рідних, які загинули під час заворушень, вимагали воскресити визнаних геніїв. Нехай вони матимуть хоч «штучне безсмертя»! Поверніть коханих, обожнюваних, рідних! Якщо вони хворі або тяжкопоранені, введіть в їхні організми лазорій, щоб вони видужали і стали невразливими! Смерть — підле діяння природи, її помилка! Хто з’явився на світ і усвідомив своє буття, повинен будь-якою ціною, у будь-якій формі жити, жити!

Заборону довелося скасувати. Однак, незважаючи на це, більшість учених вважала, що слід поступово згорнути операції. Тепер навіть Моїст сказав: операції треба припинити, але не відразу, щоб не викликати новий шок у юрми, а послідовно підвести людей до необхідності добровільно зректися страшного сурогату безсмертя. В ім’я цього операціям з лазорієм тепер забезпечили максимальну гласність. На екранах полівізорів глядачам демонстрували їхніх колишніх кумирів та геніїв у вигляді дурнуватих блазнів, примітивних маріонеток, які без кінця повторювали свої давні думки, рухи й жести. Художники, які створювали чудові полотна, після операції перетворювались на копіїстів; геніальні літератори тепер могли лише цитувати самі себе. Колишні славетні промовці повторювали одне й те ж, як папуги. Музиканти-віртуози, талановиті актори після операцій могли тільки відтворювати самих себе, а це виглядало безглуздо й смішно. Нинішнє їхнє існування незаперечно доводило: людські знання і здібності, що втратили можливість удосконалюватись і змінюватись, з жахливою швидкістю втрачають свій «заряд», людина втрачає інтелект і талант.

Однак натиск з боку родичів умираючих або загиблих людей аж ніяк не зменшувався, навпаки, зростав.

Минали роки. Колишні молоді батьки вже зістарілися, а їхнє «воскресле» гукаюче немовля, як і раніше, пускало бульбашки, бруднило пелюшки і ссало соску. Потім батьки помирали. А «безсмертні» немовлята, діти-підлітки, які гралися з «осиротілими» хатніми тваринами, почали гуртуватися у величезному, ізольованому від зовнішнього світу паркові інституту, куди поступово перебралися й «безсмертні» дорослі.

Дослідники, які вважали, що лазорій уже нездатний їх здивувати, дуже помилялися. На шостому десятиріччі свого жахливого панування над людьми він подарував їм найстрашніший сюрприз, який довів до краю їхнє почуття провини. Поведінка «лазорієвої субстанції» знову змінилася…

Вчені виявили, що лазорій не просто синтетичний матеріал із променів лазерової енергії, він виявився зловорожим, «антигуманним» началом, яке, дотримуючись неусвідомленого, але цілеспрямованого плану, готувалося через «воскреслих» людей захопити Землю, витиснувши з неї справжніх, живих гуманоїдів.

Це остаточно підкосило Метеуса. Він перестав розмовляти, їсти, виходити з кімнати. Професор майже весь час лежав на ліжку, втупившись у стелю.

Невдовзі Шедар помітив, що Тамія завагітніла. Батьком майбутньої дитини виявився один асистент, нещодавно оживлений за допомогою лазорієвих ін’єкцій. Тамії зробили аборт, але все повторилося знову. А потім і інші «лазорієві» пари, які й раніше сходилися одне з одним, раптом почали породжувати подібних до себе істот. Ніякий найсуворіший контроль не допомагав. Вагітність протікала непомітно, і ось одна жінка, перетворившись на лазорієвого робота, враз народжувала п’ять-шість міцних близнюків, сповнених сили й енергії. Так без усякого болю і страждань почали з’являтися первістки «антилюдського» роду. Ці немовлята не плакали, не спали, а росли щодня й щогодини, їм не потрібна була їжа, вони неначе з повітря черпали необхідну для свого розвитку енергію. У клітках з броньованого скла вони пустували, гралися, ні на кого не звертаючи уваги, перетворюючись не на людей, а на дужих, сповнених нелюдської сили ворожих істот, єдиним бажанням і прагненням яких було розмноження і владарювання. Ці істоти швидко сприймали, а потім і відтворювали враження, жести звуки. А от з «вічними немовлятами», «безсмертними старими» і відродженими до життя хатніми тваринами нічого не відбувалося, ніби невидимий експериментатор «відклав» їх у бік задля перспективнішого варіанта. Поки що…