Стівен Кінг - Текстовий процесор

Як надзвичайно пластичний препарат лазорій поглинав усередині клітини закодовану в ній за допомогою хромосом інформацію, яка і є тією самою, «що складається із сотень, тисяч томів» енциклопедії, присутність якої в організмі визначає різницю між людиною і твариною.

Після введення в живі клітини лазорій починав самовідтворюватись. Клітини функціонували добре, без перебоїв. Вони більше не зношувалися, не перероджувались, не знали, що таке втома, хвороба. Проте вони вже ні в чому не змінювались.

Тепер ними керували зовсім інші закони часу і буття, у них відбувалося своєрідне зациклювання на певній хвилі. Істоти, повернуті до життя за допомогою лазорію, були нездатні ані піднятися вище за себе, ані втратити колишні здібності. Вони не могли вирішити або закінчити вирішення будь-якої проблеми, з якою стикалися ще під час «органічного життя».

Це стало очевидним тільки після трагедії багатьох людей. Але свого часу «воскресіння» Тамії викликало загальні радощі. «Біологія перемогла смерть!», «Людина перетворилася у безсмертного бога!» — такими заголовками рясніли газети й журнали. Звістка про операцію облетіла всю земну кулю. Температура жителів Землі враз підскочила до сорока двох градусів. Люди, сп’янілі від радісної звістки, буквально розідрали б на шматки будь-кого, хто б засумнівався у формулі Метеуса-Наїала.

У цей псевдовеличний момент навіть Метеус на якийсь час завагався. Він не зважився уникнути обіймів Наїала, який, розчулившись, кинувся йому на шию.

Після цього у Метеуса практично не було вибору. На нього ринула злива прохань, вимог, загроз. Усі протести, обережність було відкинуто страхом людей перед смертю, пристрасним бажанням жити нескінченно довго, прагненням продовжити життя своїм рідним і близьким. Метеусові доводилось оперувати і вдень, і вночі.

У перший період його штурмової праці до життя було повернуто велику кількість загиблих і оплаканих батьками немовлят. Сотні щойно померлих людей привозили під магнітний купол «чудодійного інституту». Ніякими надзвичайними заходами Всесвітній раді не вдавалося погасити істерію, яка спалахнула після звістки про вдалу операцію Метеуса. Відчай змінила надія. Населення всієї земної кулі прийшло у рух, навіть у найдальших, найглухіших закутках планета нагадувала розворушений мурашник. І влада виявилась зовсім безпорадною перед загальним поривом.

Зрештою, Метеуса довелося охороняти від усе агресивнішого натиску з боку величезної армії згорьованих, що мріяли повернути до життя своїх улюблених і близьких. У підвалах інститутських будівель поспіхом обладнано нові операційні, палати, житло для численних Метеусових асистентів. І коли нагорі зовсім збожеволілі люди громили лабораторії, проклинаючи професора, Метеус і далі оперував у підземній лікарні.

Всесвітня рада ухвалила спеціальне таємне рішення, згідно з яким життя повертали тільки обраному колу людей, в кому суспільство мало особливу потребу і хто своїми заслугами перед ним заслужив безсмертя. Оживляти слід учених, художників, літераторів, громадських діячів, яких смерть захопила у розквіті їхньої чудової діяльності. Природна річ, скільки їх буде врятовано, залежало від Метеуса та його помічників.

Повернення до життя вже оплаканих славнозвісних людей, які тепер так і сяяли здоров’ям, викликало несамовитий ентузіазм серед населення земної кулі. Люди звеличували професора Метеуса, «Батька Безсмертя», його обожнювали, але водночас проклинали і ненавиділи, звинувачуючи в усіх можливих гріхах. Адже підкоряючись ухвалі Всесвітньої ради, про яку поступово стало відомо всім, він «воскрешав» тільки великих, славетних, лишаючи «маленьких» людей напризволяще.

Виникла серйозна небезпека здоров’ю самого професора: він працював не покладаючи рук практично цілодобово і був тепер на межі нервового виснаження. Він та його співробітники поглинали стимулятори й транквілізатори в неймовірній кількості, а це не могло минути безслідно. Сам Метеус та багато хто з його асистентів втратили сон і апетит. Вони тепер постійно були роздратовані, збудження раптово змінювалось апатією і сонливістю. У одного з найближчих співробітників Метеуса почали виявлятися симптоми маніакально-депресивного синдрому. Місяці, проведені в умовах підземелля у штучному кліматі, спричинилися до того, що і його охопила манія переслідування. Між асистентами Метеуса тепер часто спалахували сварки, які інколи закінчувалися бійками, Звичайно, це не могло не впливати на роботу. Однак ніхто з них все одно не міг вибратися нагору. Весь інститут оточили юрми фанатиків — «трупарів», які вимагали воскресіння своїх рідних і близьких. Декілька співробітників інституту заподіяли собі смерть, але їх негайно оживили. Ці «відроджені» стали найневтомнішими помічниками Метеуса.