Стівен Кінг - Текстовий процесор

— З якого дива ти говориш від нашого імені?! — заголосив, відсунувши свій стілець, Наїал. — Подумаєш, божество, яке збунтувалося! Ти можеш виступати від свого імені або від імені своїх співробітників, наприклад Шедара! Його коханка була першою, кого ти воскресив! Шедар виблагав у мене підтримку, коли…

— Брешеш! Ти сам мене обіймав од радощів! Довелося в тебе силою мегафон відібрати, бо ти з даху інституту хотів повідати всім про свою перемогу!

Сварка переросла у бійку. Охоронцям насилу вдалося відновити порядок. Зрештою Метеус запропонував компромісне вирішення. Вважатиметься, що він захворів. Його операції будуть припинені, а Наїалові експерименти, навпаки, триватимуть. Він одержить необхідну допомогу і сприяння, щоб знайти речовину, спроможну зупинити ріст лазорієвих клітин або хоч узяти їх під контроль.

А Шедар лишився на «передовій». Адже тільки він один і міг заступити професора. До того ж з’ясувалося, що зовсім припинити операції не можна. І Хілаш, і Моїст, та й інші члени Всесвітньої ради всіляко натискали на Шедара, щоб він продовжив працю Метеуса. Усі вважали, що так вони вибирають із двох бід меншу.

Наїал провадив експерименти, Шедар оперував, а Метеус у «невідомому місці» видужував від «невідомої» хвороби.

Минали місяці. Безнадійна боротьба Шедара із своєю колишньою коханкою, яка стала «лазорієвим роботом», виснажлива робота, яку він виконував, не маючи внутрішнього переконання в її необхідності, мало не довели його до божевілля. Рятувало тільки сподівання, що Наїалові усе-таки вдасться відшукати протиотруту. Це підтримувало Шедарові сили, допомагало потамувати безнастанні докори сумління. Він сподівався, що й «воскреслі», й хворі, яким зроблено пересадку органів із лазорію, зможуть повернутися до повноцінного життя.

На жаль, Наїалові не вдалося знайти протиотрути, він утратив душевну рівновагу й наклав на себе руки. За допомогою відкритого ним же лазорію. Наїал не зміг і далі нести тягар відповідальності, що лягла йому на плечі, до того ж він зрозумів: мав рацію Метеус. Знову виявився правий Метеус, але що з того? Адже саме Наїал відкрив лазорій, у його мозку виникла формула цієї чудо-субстанції. Либонь, тільки він і міг довести до кінця власне дослідження. Десь у його мозку, можливо, причаїлася розгадка таємниці лазорію. Якби в нього було трохи більше хоробрості й терпіння, може, він зміг би відшукати вирішення проблеми. Хто знає?..

Дізнавшись про самогубство Наїала, Метеус вийшов із свого «барлогу». Він сам прооперував Наїала. Вважав, що той не має права так легко відкараскатись. При цьому Метеус, мабуть, відчував певне задоволення. І тільки Шедар, який добре знав вдачу свого друга, міг збагнути, що коїться у нього в душі. Смерть Наїала вразила Метеуса. Він зміг піднятися над своїми особистими симпатіями і антипатіями. Роботу треба продовжувати.

Метеус був сумлінною людиною і вченим-аналітиком. Він ніколи не припиняв боротьби. Знав, що не може дозволити Наїалові сховатися у вічному супокої смерті. І він постарався точно відтворити лазорієву матрицю особистості й здібностей Наїала.

Багато хто за життя Наїала вважали його досить огидною людиною. Однак після «воскресіння» Наїал зробився просто неможливим. Негативні риси його вдачі посилилися. Колишнє багатослівне самозадоволення перетворилося на недоумкуватість. Тепер він знову й знову з ідіотською усмішкою на обличчі повертався до спогадів про своє велике відкриття. Записував їх. Велемовно коментував. Говорив безладно. Зрештою замість кафедри він став вилазити на лаву в парку і проповідувати там, звертаючись до дерев та урн. Невдовзі люди перестали звертати на нього увагу.

А Метеус провадив експерименти над ним цілих п’ять років. Однак клітини, збагачені лазорієм, поглинали молекули, пересаджені внаслідок генних операцій, наче акули дрібних рибок. Тисячі разів Метеус намагався проаналізувати зміст формули лазорію, сподіваючись відшукати якийсь елемент, що стримав би його ріст. Так тривало доти, аж доки сам професор зліг від нервового виснаження. Відтоді він не переносив ні образу, ні імені Наїала, ані думки про нього.

Моїст вимагав, благав, шантажував, намагаючись домогтися все нових і нових генних операцій. Однак звістка про поразку вчених просочилася за стіни інституту. Люди, жахаючись, обговорювали страшну новину. Журналісти писали статті, режисери знімали фільми про «сиріт-немовлят», яких через кілька років після їхнього «воскресіння» доводилося сповивати і в яких не з’явилося жодного молочного зуба. Світлогазети спалахували над головами приголомшених людей барвистими шапками заголовків. А полівізор демонстрував кольорові об’ємні фільми під назвами: «Хто вони? Живі істоти чи роботи-почвари?»