Стівен Кінг - Текстовий процесор

Тамія й справді була чарівна дівчина. Щоправда, її поведінку навряд чи можна було назвати бездоганною. Вона повсякчас фліртувала з кимось із співробітників інституту, не зважаючи на його вік та зовнішність…

Тамія також не відразу помітила боязке вайлувате кохання Шедара. Але потім як належить оцінила упадання молодого вченого. Вона сама прийшла до нього. їхній зв’язок порівняно з іншими романами Тамії був довгий, вона по-справжньому прихилилася серцем до свого запального коханця. Тамія ставилась до Шедара з материнським теплом, яке уживалося в ній з легковажним кокетством. Вона, наприклад, ніяк не могла зрозуміти шаленого нападу Шедарових ревнощів, який неоднораз погрожував накласти головою через її флірти з іншими. Чи кохала вона Шедара? Мабуть, кохала. Тамія нездатна була належати йому одному цілком і повністю. їй подобалася Шедарова рвучкість, щирість, чесність. Це вигідно відрізняло його від інших чоловіків. Він і справді брав близько до серця все, що її стосувалося, — плакав, погрожував, лаявся, зчиняв істерики, іноді навіть бив Тамію. Але від цього їхнє кохання ставало ще пристраснішим. Нічого подібного раніше Тамія не зазнавала. Однак вона просто була нездатна на велике почуття. А Шедар був безтямно закоханий. Його пристрасть і спричинилася до нещасливого випадку. Шедар несподівано повернувся у лабораторію і там застав Тамію з іншим асистентом — Дусоном, талановитим молодим ученим. Кров ударила Шедарові в голову. Він схопив банку з лазорієм і пожбурив нею у Тамію. Банка впала на підлогу й вибухнула. Скалки банки та залишки лазорію прошили наскрізь сердешну дівчину. Лазорит мав велику вибухову силу. Тамія померла майже вмить… Життя випарувалося з 60 більйонів її клітинок. Лікарі констатували клінічну смерть. Шедар кинувся в свою кімнату й зачинився там. Його самого врятувала захисна сітка операційного столу, але він не хотів більше жити. Зброї у нього не було. Снотворні та болезаспокійливі засоби вже понад піввіку не мали ніяких отруйних речовин. Якщо він спробує розрізати собі вени у ванній або повіситись, то спрацює система тривоги, яка є в кожній кімнаті. Колеги виламають двері і, хоч як би він опирався, повернуть його до життя, причому добре попрацюють над Шедаровим мозком, намагаючись «змити» безслідно його потяг до самознищення. Йому треба добути лазорій! Він стратить себе так, як убив Тамію.

Шедар побіг назад до лабораторії. На? той час звістка про загибель Тамії вже розповзлась по інституту і дійшла до Метеуса. Він квапливо сховав у сейф банки із залишком лазорію і прибрав підлогу в лабораторії. Вперше Метеус по-справжньому «роздивився» Шедара. Він глибоко співчував своєму другові і разом з тим карався власним безсиллям.

— Послухай, Шедаре, послухай… — знічено промимрив він, мружачи свої короткозорі очі, схожий на перелякану дитину. — Невже ти зібрався… зібрався вчинити непоправну помилку… дурницю… Все це трапилось випадково… Нещасний випадок! Тут нічого не вдієш!

— Так, я вчиню цю, як ти кажеш, дурницю! — вигукнув Шедар. Він страждав від неймовірного болю, а проте відчував дивне гірке задоволення.

— Зрозумій, тебе ніким замінити! На випадок чого, тільки ти зможеш продовжити мою працю! Я не дозволю, щоб…

Тут Шедар так брутально вилаявся, що Метеус відсахнувся од нього, наче його вдарило струмом.

— Якби я просто вбив Тамію в нападі звірячих ревнощів, то дозволив би умовити себе! — Шедар весь тремтів від безпорадної люті. — Дозволив, щоб мене втішили, переконали у тому, що я зробив це в миттєвому запамороченні, нападі непогамовного гніву! І зрештою був би вдячний вам за чуйність. Але я не можу жити без Тамії! Не можу! Розумієш! Та хіба ти можеш це зрозуміти?! Що ти можеш знати про людські почуття, ти, бездушний робот! Автомат! — сам того не помічаючи, він схопив Метеуса за лацкани халата, термосив його з усієї сили. Наляканий вигляд бідолашного вченого доводив усю необґрунтованість звинувачень його друга. — Я загину без Тамії! Її тіло, губи, запах, сміх — це для мене все.

Я задихнуся, я помру з голоду й спраги, якщо не зможу кохати її, чути її голос! Ти бачиш, я збожеволів! В мені не лишилося нічого людського! Мені кінець. Я загинув! Навіщо тобі повертати до життя труп?! Дай мені лазорій! Це моє останнє прохання! Останнє!

— Не дам! — задихаючись, витиснув із себе Метеус. — Та відпусти ж ти мене, задушиш! — у нього очі полізли рогом.

— Я тебе уб’ю! — репетував Шедар, їхні обличчя майже стикалися.