Стівен Кінг - Текстовий процесор

Перед операцією на генах Тамії вони разом з професором Метеусом випробували на тваринах нову «формулу хромосом» у комбінації з лазорієм. Цю формулу вони відкрили зовсім випадково, досліджуючи зовсім інше. «Мене осяйнуло враз, наче спалахнула блискавка», — розповів Шедарові професор Метеус після тієї знаменної ночі. Метеусова балакучість була явно викликана чималою дозою фантасолу, який вони вживали для підтримання бадьорості. Без цього Метеус заснув би в лабораторії серед своїх колб і капельниць. «Здається, природа помилково або з несподіваної люб’язності на мить дозволила мені зазирнути у щонайбільшу з таємниць, загадкову, як сама смерть. Цієї миті вистачило для того, щоб усвідомити і випробувати фантастично просту річ. Ніхто із сучасних учених-генетиків, фахівців з біофізики, молекулярної біології, генної інженерії не думав про це дивовижне, майже дике поєднання. Надто вже неймовірною, майже смішною була ця ідея. А я спробував. Задля сміху. Через її фантастичність. Як дух протиріччя. Наїал так розрекламував лазорій, що я вирішив його випробувати, хоч до кінця й не вивчив. Ти знаєш, для мене Наїал неук, незважаючи на його інші позитивні якості. Лазорій — хороший штучний матеріал, можливо, все, що завдяки йому з’явилося на світ божий, справді чудове. Матеріал і пластичний, і стійкий, і надзвичайний. Але поведінка самого Наїала! Адже він нахапав за нього стільки премій і нагород, що їх вистачило б на прикрашення новорічної ялинки! А йому все мало. Пихатий віслюк. Одне слово, мені пощастило. Пощастило відкрити абсолютно нову формулу генів, завдяки якій можна повернути назад процес старіння…» Тут Метеус зніяковіло усміхнувся. Тоді він ще радів успіхові.

Коли тіло мертвої людини ще остаточно не розклалося, коли збереглася хоча б його частина, тоді «формула творця», винайдена Метеусом, допомагала регенерувати всю кліткову тканину, завдяки чому людині поверталося життя.

Зрозуміло, спершу лазорій застосовували тільки під час експериментів з тваринами. Спокійно, без спроби відторгнути сторонній матеріал, організми жаб, мишей, пацюків, морських свинок приймали впорснутий лазорій. Тоді вважалося, що лазорій Наїала — найбільше відкриття XXII століття, справжній дарунок генетикам, імунологам, які могли лише мріяти про такий матеріал, що лазорій зробить непотрібним банк внутрішніх органів.

Метеус комбінував лазорій з поживними засобами, ферментами, піддаючи його випромінюванням, намагаючись до кінця вивчити механізм дії фантастичного біологічного коду всередині хромосоми. У той час здихала одна піддослідна мавпочка, і Метеус наважився випробувати на ній свій метод. Коли у мавпочки констатували клінічну смерть, він зробив їй операцію, змінивши генетичний код. У клітини різних органів бідолашної мавпочки він увів хромосоми з лазорієм, які мали повернути назад процес загибелі тварини.

Через двадцять чотири години після операції серце у мавпочки знову почало пульсувати. За тиждень вона плигала у своїй клітці навіть моторніше й прудкіше, ніж раніш. Слідом за цим було проведено операції на інших істотах: здохлих рибках, розчавлених автомобілями кроликах, курчатах з відрізаними головами, з яких стекла вся кров до останньої краплі. Метеусові навіть пощастило «оживити» корову, яка потонула в озері й труп якої геть обгризли тамтешні мешканці. Її знайшли через якийсь місяць після загибелі, але завдяки «наказові», закладеному всередині хромосом клітинок бідолашного ссавця, за допомогою лазорію, почався процес регенерації, і корова ожила. За півтора місяці після смерті у «воскреслої» корівки помітно зросли надої молока.

Через Моїста, директора інституту фізіології, інформація потрапила в пресу. Та й сам Наїал не хотів тримати язик за зубами. І результати засекречених експериментів стали надбанням громадськості. Повідомлення газет, радіо, полівізора, часописів про надсенсацію відтіснили все інше на задній план, «формула безсмертя» професора Метеуса стала глобальною суперновиною.

Честолюбний Моїст, звичайно, зразу ж збагнув, що до чого. З чудового наукового відкриття він негайно ж спробував здобути максимум практичної користі. Директор інституту фізіології всіляко заохочував засоби масових комунікацій рекламувати винахід професора Метеуса. Передовсім виникло чимало труднощів: бракувало апаратури, грошей, фахівців. Але робота інституту й клініки була для нього справою життя. Тепер він мав суперзброю, яка відчиняла перед ним будь-які двері.