Стівен Кінг - Текстовий процесор

За рік кількість «воскреслих» наблизилася до двох тисяч. І саме тоді з’явилися тривожні наслідки застосування лазорію. Перший звернув на них увагу Шедар. Попервах він спробував приховати від Метеуса та його колег свій зростаючий неспокій. Однак згодом майже всі помітили дивну поведінку «воскреслих», хоч і далі прикидалися, ретельно стежачи один за одним, переконуючись у своїх тривогах і водночас сподіваючись, що вони все ж таки помиляються. Шедар почав усіляко уникати Тамії, яка також працювала у «підземному» шпиталі. Але дівчина не помічала, що викликає у Шедара відразу. Вона, навпаки, чудово почувалася і всякчас усюди шукала свого коханого. Та її хрипкуватий голос, кокетливий сміх, зухвалі пози, які вона приймала з регулярністю метронома, пристрасні зітхання, невтомні, однак прісні обійми, сповнені дивного автоматизму, тепер викликали у нього тільки почуття огиди й страху. Все ж позбавитись її Шедар ніяк не міг. Щоразу, прокидаючись від важкого, викликаного снотворним сну, він відчував коло себе тіло Тамії. І варто йому було поворушитися у жахливій напівдрімоті, як дівчина, буквально, обплітала його своїм прохолодним лазорієвим тілом. Шедар намагався відштовхнути її, вона, як маніяк, знову і знову починала осипати його поцілунками. Тамія зробилась ненаситним вампіром. Шедар бив її, проте нічого не допомагало. Одного разу він намагався навіть задушити дівчину, та вона легко відкинула його, і все повторилося спочатку…

У своїх колег Шедар також почав помічати виснаження, пригніченість, запалі очі й щоки, тремтіння рук. Очевидні симптоми нервових захворювань. І, нарешті, Шедар зрозумів — не можна більше мовчати.

— Дорогі друзі, це крах! — сірий від недосипання і нервової напруги заявив з жалем професор Метеус на скликаному поспіхом засіданні Наукової ради. Губи на його втомленому неголеному обличчі злилися в одну тонку синю смугу. — Було безсовісно, злочинно, зрештою просто безглуздо кидатися стрімголов у цей ризикований експеримент! Відкриття лазорію і моя формула виявилися пасткою природи! Жахлива, хибна помилка! Ми — шарлатани! І я, і Наїал! Він не потурбувався ретельно дослідити відкритий ним матеріал, Наїал збожеволів від радощів і, забувши про обережність, сповістив увесь світ про своє чудо-відкриття. Тиск громадськості не може бути виправданням. Ситуація така: до сьогодні ми оживили дві тисячі мертвих. Але їхнє нинішнє безсмертя — пародія на минуле життя. Серед оживлених є дуже цінні для людства особистості. їхню чудову роботу перервала смерть. Ми повернули до життя кілька десятків немовлят. Але Ж наші великі художники, поети, вчені, політики ніколи не завершать своїх подвигів і діянь! А ті самі немовлята так назавжди й залишаться немовлятами!

І хоч у нові тіла із лазорію нам пощастило перенести їхні індивідуальні здібності, відзнаки, їхню пам’ять, завдяки чому вони можуть відтворити будь-який свій запис, пригадати будь-яку деталь свого минулого життя, все це — даремно! Насправді вони — автомати! Вони нездатні на ініціативу. Вони виявились гарними комп’ютерами, в яких абсолютно відсутній інтелект і уява інженерів, що їх створили. І марно ми намагаємося викликати у них творчі здібності, завдяки яким вони колись породили геніальні ідеї; лазорій пожирає у їхніх клітинах результати наших експериментів. Отже, ми обдурюємо суспільство, накидаючи йому замість корисних людей, які доти у стражданнях і радощах творили для загального добра, звичайних роботів. Через нашу помилку населення Землі тепер у полоні масового психозу. Люди відчайдушно чіпляються за ілюзію безсмертя. А якщо їм розповісти, як воно є насправді?

— Не вірте йому! — закричав, підхопившись зі свого місця, Моїст. — І так уже по всій планеті прокотилися заколоти й заворушення. Тепер досить одної-єдиної іскри, щоб на Землі почалося таке…

Поряд з Моїстом підвівся президент Всесвітньої ради Хілаш, він, відчайдушно жестикулюючи, також щось кричав. Але голос його потонув у гаморі. Метеус мовчки стояв на трибуні. Шедарові знайома була професорова поза: стискуючи руками край трибуни, він трішки подався наперед, схиливши голову набік. Коли Метеус знову заговорив, звук його голосу перекрив гамір, усі замовкли і втупилися в нього.

— Я більше не буду оперувати! — вибух бомби не справив би в залі більшого ефекту. — Вбийте мене! Розірвіть на шматки! Я це заслужив. І мого життя і Наїалового не вистачить, щоб поквитатися за трагічну помилку з лазорієм. На нашій совісті не тільки «відроджені трупи». Лазорієві органи, які Наїал пересаджує хворим, поступово пожирають живі тканини і весь організм людини. За допомогою цього проклятого штучного матеріалу, що росте як бур’ян або ракова пухлина, ми здійснили тисячі «ідеальних убивств»! Немає трупів, але зростає кількість живцем померлих!