Сергій Григор'єв - Третій варіант

На кінець листопада Бьорк був готовий розпочати наступну фазу. Він звільнив механіка, видавши йому високу винагороду, і вжив усіляких заходів щодо охорони будинку, навісив повсюди найнадійніші замки. Крім того, найняв кількох вільних від чергування поліцейських для цілодобової варти. Усе це, сподівався, припишуть дивацтвам ексцентричного багатія. І не помилився. Допоки він щедро платив, ніхто навіть не намагався задовольнити свою цікавість за рахунок власного гаманця.

Вживши всіх можливих заходів, Бьорк розпочав виготовляти прилади, котрі мали допомогти йому досягти кінцевої мети, — безшумно, швидко й без зайвого ризику. Насамперед — енергія: Бьорк виготовив елементи живлення з найкращих доступних матеріалів. Він надав би перевагу джерелам живлення своєї епохи, зокрема легким цезій-фторовим елементам, які стануть стандартними через століття. Однак цезій знайти не вдалося, як і радіоактивні елементи. Та він обійшовся. Обробляти і синглас було занадто важко, однак його діелектричні властивості були чудові: дуже важко було зменшувати вагу котушок через примітивні волочильні верстати, на яких Бьорк витягував дріт для обмотки, а змайстрований ним акумулюючий пристрій — на щастя, його не треба було робити переносним — кожного разу викликав у нього щирий усміх.

Далі: електрична схема. Основні напівпровідники перебували в дорогоцінних пакетах, котрі Бьорк переніс із собою, решту вирощував, повільно й терпляче, в підвальному приміщенні. Він зумів довести платинові та мідні дротинки до необхідного стандарту у своїй майстерні, де допотопні приводні паси, що створювали постійний шум, дивно контрастували з надскладними, хоч і надто незугарними, на думку Бьорка, схемами, що набували обрисів на лабораторному столі.

Найбільше часу забрали антигравітаційні «нарти». Вони не вимагали великої піднімальної сили, але їх власна маса — загартована латунь й високовуглецева сталь замість титану й алюмінію — була занадто велика. Бьорку довелося обрізати й заокруглити кути, щоб збільшити піднімальний потенціал.

Не меншого терпіння вимагав і «інструмент» — універсальний пристрій, стандартний для всіх майстерень та лабораторій епохи Бьорка. Він мусив бути невеликим і портативним, інакше яка від нього користь? Проте, незважаючи на всі зусилля, Бьорку вдалося змайструвати щось схоже на середнього розміру супницю замість звичного приладу, котрий уміщувався на долоні. По суті це була срібна сфера ручної роботи, виготовлена чікагським ювеліром: тонке срібло важило не набагато більше від традиційних, більш доступних матеріалів. Зате срібну сферу виготовили на замовлення спеціалісти, що звільняло Бьорка від зайвих клопотів.

Однак «інструмент» працював гірше, аніж сподівався Бьорк. Двигун був слабосильний, і віддачу важко було регулювати. Лазер давав надто широкий, не досить концентрований промінь.

Нарешті, дійшла черга до бункера. За допомогою «інструмента» Бьорк вирізав у цегляній стіні підвалу, глибоко під землею, отвір. Але грунт поза стіною доводилося вибирати й виносити з підвалу сходинками, мішок за мішком, висипати вночі у садку й розрівнювати, щоб не залишалося слідів. Після сидячого життя, яке вів, перебуваючи фінансистом, Бьорку довелося нелегко, і коли, нарешті, бункер було викопано, зацементовано, обличковано зсередини листовою міддю, він відчув справжню полегкість.

Наближалася середина січня. Приготування забрали в Бьорка більше часу, ніж він сподівався. Останні п’ять місяців, відколи виїхав із Сентер-Сіті, не залишали йому жодної вільної хвилини, і все ж він не міг викинути з пам’яті те принадне містечко, а головне — Керрі. Удень, за роботою в майстерні, йому вдавалося забутись, та щоночі, коли він, знесилений, вкладався у ліжку, знайомі обличчя спливали перед очима, а з ними приходив і смуток. Ранком йому часто доводилось боротися з нестерпним бажанням покинути все, скочити в іллінойський експрес і хоч на один день поїхати в Сентер-Сіті. Але залишалося все менше й менше часу на підготовку, а він був людиною обов’язку, до слова, як і всі розвідники часу. Бьорк проганяв бажання і з ще більшою злістю накидався на працю.

Він готувався до 22 січня 1905 року. Тієї ночі північному крилу чікагської картинної галереї судилося згоріти. Були приречені на загибель картини Рубенса, Делакруа, кілька малюнків Мікеланджело, перше видання, Шекспіра та привезена сюди виставка художників італійського Відродження. Єдина розвага, яку дозволив собі Бьорк у Чікаго, були щоденні екскурсії в галерею. Він знав точне розташування кожного цінного твору мистецтва зі свого списку і накреслив детальні плани північного крила, який мав невдовзі загинути. Його завдання полягало в тому, щоб урятувати ці твори і перенести їх у безпечний бункер під будівлею на Північному березі, де їх знайдуть через сто вісім років.