Сергій Григор'єв: Третій варіант

Експонати не мали ціни. Ці шедеври діставали з минулого спеціалісти на кшталт Бьорка, щоб збагатити життя людей наступного покоління. Проте діставали досить обережно. Розвідники часу не мали права вживати таких заходів, які б якимось чином змінювали минуле. Найменший промах викликав би скандал, сум’яття, загрожував приверненням уваги публіки, та найголовніше — найменша корекція перебігу історії загрожувала їхньому майбутньому світові.

Обережне втручання в минуле — десь політичне вбивство, десь фінансова операція — можливе, воно убезпечило б світ од наступних катастроф, спрямувало б сьогодення, сьогодення Бьорка, іншим витком часу. Можливо, й так. Проте не виключено, катастрофа була б ще страшнішою. А що як під загрозою опинилося б усе життя на Землі? Хто міг наважитися на такий ризик? Хто мав право ухвалювати подібні рішення? Ставка була занадто високою, ризик прорахунку надто великим. Звідси — найсуворіший контроль над усіма операціями в часі. Звідси — абсолютна чесність та принциповість розвідників часу, таких як Бьорк.

І звідси ж — величезна обачність та цілковита секретність часових рятувальних операцій. Дозволялося рятувати лиш ті предмети, які мали загинути через природні причини чи внаслідок історичних подій, до того ж рятувалися вони безпосередньо перед неминучим зникненням. Адже вони «зникнути» просто так не могли!

1913 року, коли галерея Превана відправляла на борту «Титаніка» ряд цінних полотен на адресу американського посередника, це була робота, про яку розвідник міг лише мріяти. Полотна запакували для відправки і поставили в майстерні галереї Превана. Один з колег Бьорка спустошив ящики за дві години до їх завантаження на «Титанік», і коли після загибелі судна любителі мистецтва оплакували втрату цих шедеврів, вони насправді оплакували втрату дванадцяти ящиків зі старими газетами та всіляким мотлохом.

Рятувальні роботи в чікагській галереї Пайєра таким подарунком не були. Тисячі людей відвідали виставку в день пожежі — це була неділя, — а вона розпочалася лише через годину після закриття. Крім того, за повідомленнями газет того часу галерею особливо пильно вартували через італійську виставку, охоронці обходили всі, без винятку, зали кожні півгодини. Складність полягала й у тому, що тисячі відвідувачів бачили картини за годину до їх загибелі і в усякому разі один з охоронців — за півгодини до пожежі. Це означало, що в розпорядженні Бьорка було менш як тридцять хвилин, аби таємно проникнути в будівлю, зібрати полотна вагою біля трьохсот фунтів і винести їх з приміщення, поки розвідника не викрили або поки його не дістало полум’я, котре, як писали газети «зжерло добудоване крило протягом якихось кількох хвилин».

Три дні, що залишалися, Бьорк присвятив додатковим відвіданням галереї. Він придбав чорний светр і шапочку, пофарбував антигравітаційні «нарти» й «інструмент» у чорний колір. Задля цього скористався пічною сажею, яка дуже підходила для цього.

Проконсультувавшись зі своїм адвокатом, склав докладний заповіт, як саме належало розпорядитися його власністю на Північному березі в разі смерті.

«… Названу власність належало передати у власність Чікагського департаменту відпочинку для використання як клубу громадських організацій, а коли названа власність, за визнанням компетентних властей, вже не годитиметься для цієї мети через старість чи руйнування, викликані часом чи іншими причинами, будівля повинна бути зрівняна із землею, і вся власність повинна навічно використовуватись під спортивні майданчики чи парк для громадського відпочинку із суворою забороною зводити на цьому місці будь-які будівлі чи споруди».

Дивак-багатій, скажуть знову, але Бьорк не хотів, аби хтось надумався копати котлован під фундамент поблизу бункера. Він не міг ризикувати.

21 січня, коли настав вечір і добре посутеніло, Бьорк відбуксував антигравітаційні «нарти» в сад, одягнувся у все чорне, взяв «інструмент», сів на платформу й моментально піднявся на висоту п’ятсот футів. Летів над береговою лінією, поки не побачив пірс картинної галереї, що врізався в замерзлі води озера; міські вогні виділяли його чорним силуетом. З озера дув холодний вітер, у повітрі кружляли сніжинки.

Він опустився до двадцяти футів і зупинив «нарти» на рівні третього поверху. Була чверть на сьому; музей зачинили п’ятнадцять хвилин тому.

Поставив «нарти» на гравітаційний «якір» за кілька дюймів від сірої кам’яної стіни галереї. Тримаючи «інструмент» обома руками й проклинаючи його незручні розміри та вагу, він вирізав у вікні, що виходило на озеро, скло та шпінгалети й одчинив його. Потім пірнув через вікно і безшумно сповз на підлогу позаду орнаментальної скульптури «Три грації». Жодного охоронця поблизу. Поглянув на годинника: 18.22. Згідно з найдостовірнішими звітами газет вогонь спалахнув близько 18.45.