— Гаразд, я не буду ні про що запитувати. І я чекатиму на тебе. Чекатиму, скільки треба, якщо ти також мене кохаєш.
Бьорк хотів відповісти: «Не чекай на мене, мила Керрі. Не чекай! Я не повернусь до тебе. Я не можу». Він хотів їй сказати: «Знайди собі гарного хлопця, Керрі. І забудь мене!» Проте не міг цього вимовити, і всі слова замінив палкий поцілунок.
Зусиллям волі Бьорк примусив себе готуватися до від’їзду із Сентер-Сіті. Він рішуче викинув з голови всі думки про місто й про дівчину, яких так кохав. За два місяці роботи в прокатній стайні він відклав майже вісімнадцять доларів. Пізньої серпневої ночі — низькі хмари ховали місяць — він дочекався, коли годинник на вежі міського суду виб’є дванадцяту, і вирушив по пластикові пакети, які заховав. Спочатку — до лікарні. Тут він прослизнув повз нічну сестру й тихо прокрався у свою колишню палату на другому поверсі. На щастя, там було порожньо, і він без зайвих клопотів вийняв пакети зі спинки ліжка. Таким же чином вибрався з лікарні, перетнув сквер і викопав з-під коріння великого дерева решту пакетів.
Повернувшись у свою комірчину над стайнею, Бьорк поклав пакети в недорогий фібровий саквояж разом з нечисленними пожитками, серед яких була й бритва — боже, скільки часу, скільки поту та крові він пролив, аби навчитися нею користуватись! — і ліг у постіль.
Наступного ранку вибачився перед Едом Мартіном, пояснивши, що мусить ненадовго поїхати в Чікаго до спеціаліста, який допоможе повернути йому пам’ять. А якщо ні, то, можливо, чікагська поліція що-небудь дізнається про його минуле.
— Мені чомусь здається, — сказав Бьорк, натякаючи на таємницю, — відповідь слід шукати в Чікаго. Це, звичайно, лише здогад, та я не заспокоюсь, поки не дізнаюсь.
Мартін співчутливо кивнув. Така реакція була й у Аберкромбі, коли Бьорк виклав йому свою історію. Обидва проводжали його до ранкового поїзда, і, коли прощалися, Мартін тицьнув йому дводоларовий папірець.
Коли поїзд здригнувся і під стукіт коліс покотив на північ через рівні кукурудзяні поля штату Іллінойс, Бьорк тихенько прилаштувався біля вікна, не звертаючи уваги на комівояжерів, котрі грали у покер. Від їдкого вугільного диму, що вихоплювався з паровозної труби, дерло у горлі, в очі летіла сажа.
«Ну, без цих принад якось обійдуся, — думав він, намагаючись втішитись після гіркої розлуки із Сентер-Сіті. — У нас усе це влаштовано набагато краще! І ніякісіньких тобі дантистів!» У Бьорка тижнів зо три тому раптом розболівся зуб, він пішов до місцевого дантиста, заохочений вивіскою «Лікування зубів без болю», і дотепер з жахом згадував про те лікування. Обмацав язиком дірку в нижній челюсті і не без задоволення згадав про медичні дива свого часу. Проте біль у нижній челюсті, котрий він відчував три тижні тому, не можна було порівняти з тим, який мучив більш романтичний орган — серце.
Він примусив себе викинути з голови Сентер-Сіті і Керрі й зосередився на роботі, що чекала на нього.
Лиш за вісім годин поїзд дістався околиці Чікаго, і Бьорку довелося поспішати, аби встигнути до закриття магазинів. Він швидко крокував по Кларк-стріт, розшукуючи потрібну крамничку, а коли побачив її, кинувся через вулицю, мало не потрапивши під колеса кінного екіпажу. Вусатий поліцейський сердито помахав палицею перехожому», що зупинився перед тютюновою крамницею, і промурмотів щось на адресу «селюків».
Бьорк побачив те, що йому було потрібно, — недорогу лінзу, купив її й подався в «Бревурт», де найняв недорогий одномісний номер. Тицьнувши коридорному монету в десять центів, міцно зачинив за ним двері, витяг із саквояжа дорогоцінні пластикові пакети, розсовав по кишенях і вийшов поїсти. Повечеряв грудинкою з пивом, затримався на деякий час у холі, переглядаючи торговельні довідники, зробив записи про основні ділові підприємства міста, а потім піднявся до себе. Добряче зачинив двері, опустив штори і лиш тепер запалив газовий ріжок. Шкода, що не міг найняти дорожчий номер на першому поверсі — туди вже підвели електричне освітлення. Він сів до старенького письмового столу, відкрив один з пластикових пакетів й акуратно дістав паку мікрофільмів газет «Чікаго трібюн» і нью-йоркської «Таймс» за останні два тижні серпня та вересень 1904 року.
За допомогою лінзи Бьорк почав розбирати крихітні буквочки статей, роблячи водночас численні нотатки. Щоб виконати основне завдання, йому потрібні були гроші, багато грошей. Маючи в своєму розпорядженні копії газет за шість тижнів — копії майбутніх газет! — він міг їх роздобути.
Читать дальше