Сергій Григор'єв - Третій варіант

— Згода, — сказав Бьорк. — Як ви гадаєте, багато доведеться копати?

— Не більш як два фути, а можливо, навіть менше.

— Чудово. Бо ж минулого разу у Вашінгтоні довелося копати цілих шість годин.

— Чому ж ви не повернулися й не вирушили на меншу глибину?

— Полічіть, це був Вашінгтон 65-го року, 1965-го. Того року були високі ґрунтові води, і техніки вирішили, що мені краще виринути під надійним шаром глини або… на поверхні. У передмісті Вашінгтона на поверхню я не міг і виткнутися. Занадто ризиковано. Робота була делікатна, пов’язана з політикою, а строк — лише дві години.

Емерсон тихенько свиснув.

— Звичайно, пригадую, ви добре тоді впоралися. Зате ниньки буде легко. Часу — скільки завгодно! У вашому розпорядженні понад сім місяців до години «ікс», отже напевне зумієте обжитись. До того ж Сентер-Сіті, вірогідно, найідеальніше місце для вашої появи. Маленьке, сонне й добрячкувате містечко.

Бьорк уже стояв роздягнений. Два техніки-асистенти доктора Емерсона подали йому маленькі пластикові пакети, які він, страдницьки зморщившись, поклав у рот і почав проковтувати. Емерсон зробив кілька позначок у настінному графіку. Раптом, щось пригадавши, обернувся до Бьорка:

— До речі, вітаю! Чув, вас призначено помічником директора. Коли заступаєте?

— Ще не знаю, — відповів Бьорк. — Ще не знаю, чи візьмуся за цю справу. Емерсон уважно поглянув на нього.

— Розумію. Те саме було й зі мною, коли я проміняв розвідку в часі на пост директора проекту. До біса важкі рішення, чи не так? — Помовчавши, додав: — Але я був одружений. Гадаю, це полегшило мені вибір.

Тепер у Бьорка лишалися вільними лиш рот, ніздрі та одне вухо. Тримаючи пакет для рота, він підійшов до колодязя в центрі лабораторії. Там на глибині кількох футів лежала капсула часу. Вона нагадувала яйце довжиною близько шести футів за віссю й була замаскована під велику брилу. В період перших розвідок часу кілька капсул випадково знайшли й розбили надто цікаві місцеві жителі, тож довелося організовувати дуже дорогі та складні рятувальні операції.

Коли Бьорк опустився тонкою металевою драбиною до відкритого люка капсули, доктор Емерсон присів біля краю колодязя й сказав:

— Вважаю, вам буде складно перших два тижні. 1904 року було чимало вірусних інфекцій. Ми начинили вашу наркотичну пігулку всілякими антибіотиками проти всіх відомих нам хвороб, але можете підхопити і щось невідоме, проти чого у вас ніякісінького імунітету.

Бьорк поглянув знизу на Емерсона.

— Що вони називали вірусними інфекціями? Мені треба знати, якщо доведеться звернутись до лікаря.

Одна з асистенток Емерсона зазирнула в записи.

— Тоді ще не було справжньої вірусології. Якщо вірити даним, ті називали одну з хвороб «інфлюенца», або «грип». Якби ви були молодші, годували б вас велетенськими дозами суміші неочищеної ромбічної сірки з декстрозою. Це називалося «сірка з мелясою». Меляса, до слова, — чорна патока. — Вона єхидно всміхнулася Бьорку. — Бажаю повеселитися!

Бьорк застогнав, удавши, що злякався, скорчив огидну гримасу і зник у люку. Задраївши його за собою, сів у крісло перед приладами й почав зчитувати дані. Один з техніків слухав, звіряючись з показаннями індикаторів, з’єднаних з капсулою кабелем-присоскою, і занотовував усе в журнал.

— Повітря в нормі. Еквівалент маси в нормі. Інтегральність постійна і плюс сорок. Потужність увімкнена, заряд повний. Спіраль довготи в нормі. Блокування вимкнене. Порядок. Починайте часовий відлік.

Асистентка нагорі звірилася з хронометром і по короткій паузі натиснула на кнопку. Пролунали високочастотні сигнали. На третьому Бьорк скинув тумблер на позначку «ввімкнено» й одночасно засунув у рот пластиковий пакет. Наставали десять секунд, котрі вивертали душу. Коли вони минуть, це означатиме, що він перенісся назад на 108 років, у 17 червня 1904 року, 2-гу годину 10 хвилин ранку за місцевим часом.

Паморозлива темінь огорнула й нараз розтанула. Бьорк перечекав, поки проясніє зір, потім зиркнув на прилади. Витяг однією рукою пакет з рота, другою прикрив прилади захисною заслінкою і лиш тоді, повернувшись на своєму незручному кріслі, відчинив люка дюймів на два. Земляні грудки та камінці посипались усередину. Бьорк повністю відкрив люк, звівся й почав гребти землю в капсулу. За мить його рука вистромилася нагору, і він вдихнув прохолодне нічне повітря. Обернувся, щоб вимкнути в капсулі світло, знову засунув пакет у рота і почав протискуватися через нору, що утворилася, — спочатку на поверхні з’явилася голова, потім плечі. Нарешті, вибрався й розпростерся, голісінький та брудний, на вкритій росою траві. Важко дихаючи, сторожко огледівся. Сквер, тоді ще сквер, а не майдан, був густо обсаджений чагарником і маленькими деревами. Крізь листяву розгледів вуличні газові ліхтарі та вікна крамничок, що вилаштувалися вздовж Головної вулиці, а навпроти, на другому боці сквера, стояла новісінька будівля міського суду.