Сергій Григор'єв - Третій варіант

— Перед тобою — достойний стерилізатор знань ПМ, котрий профільтрує твоє повідомлення, аби вони навіки лишилися в нетлінній чистоті. Поряд з ним — лектор новітніх знань, котрий транслюватиме їх по всій планеті. Достойний систематик БШ занесе твої повідомлення в картотеку, щоб вони не загубилися в архівах. А оцей ЕРМ перекладе їх на код нульової інформації, зрозумілий для високорозвиненої електронно-обчислювальної апаратури. Отож починайте, капітане!

— Достойні знавці, про ваші широкі можливості яскраво промовляють габарити! Передусім дозвольте подякувати за нечувану гостинність, з якою я вперше в житті познайомився на цій унікальній планеті першосортних запчастин і високоякісного мастила! Що, власне, я знаю? — повів далі. — Я знаю, що не знаю нічого такого, що невідомо вам. Порівняно з вами я ще дуже нескладна і примітивна споруда. Більше того, некомплектна, бо мені бракує одної ноги, що перешкоджає успішно крокувати по світлому шляху знань.

— Оце логіка! — схвально загули роботи. — Залізна!

— Мудрі мисливці за знаннями! — натхненний першим успіхом, сказав я. — Подивіться на мене! Я ж не маю прального пристрою, аби очистити знання від темних плям і бруду.

— Не маєш!

— Не маю теле— і радіоустаткування, аби пропагувати прописні істини на всю планету.

— Нема!

— А картотеку!

— Дзуськи!

— А хіба можу спілкуватися за допомогою коду нульової інформації?

— Куди твоє діло!

— Отож, як ви переконалися, за своїми інформаційно-пізнавальними можливостями поступаюся всім вам. Я не здатний виконувати навіть нескладні обов’язки вашої симпатичної друкарки!

— Справді — дурень! — охоче погодилися роботи. — Але ж і дурень інколи бовкне розумне слово.

— Де в мене той розум? — героїчно боронився я. — Що можу повідомити? Хіба самі не знаєте: на небі понавішано зірок…

— Знаємо!

— Навколо зірок обертаються планети.

— Справді!

— Що 2 + 2 дорівнює 2? 2 або ж 22?

— Ще б пак! Отут я і наполіг.

— Достойні скарбники знань! Хоч я темний неук, та вкажу вам джерело земних знань. Це — мій вірний штурман!

— Ваш колега?

— Атож! Азимут закінчив школу космонавтів, а напередодні цих мандрів — школу підвищення кваліфікації штурманів. Вельми освічена істота. Скажу по секрету: саме він вирахував курс до вашої планети!

— Ура! — в захопленні заревіли роботи. — А чи розмовлятиме він з нами так щиро, як ти?

— Невідомо. Впертий і затятий тип.

— Але ж ми можемо його змусити, — захвилювалися металеві інквізитори. — Аби лише знати як.

— Я пораджу.

— Нарешті!

— Щоб Азимут виклав усі таємниці, з ним слід день і ніч вести наукові бесіди, не даючи йому спати. А щоб він не задрімав, дратуйте його оголеним електродротом з невеликою, безпечною для вразливої білкової істоти напругою.

— Хай живе наймудріший із дурнів капітан Небреха! — і роботи оголосили перерву.

Коли я повернувся до камери, штурман запитав:

— Ну, і як?

— А ніяк. Мовчав, наче риба. Не видав жодної таємниці. Сподіваюся, й ти Азимуте, не осоромиш свого капітана чорною зрадою?

— Мій юний друже! — загув магістр, вправно припасувавши свої передавачі до наших приймачів. — Капітан Небреха, поза сумнівом, дав тобі приклад, гідний наслідування. Але не забувай і про мене! Якщо Небреха промовчав лише раз, то я мужньо німую вже кількасот років. У цій благородній галузі я — абсолютний рекордсмен і чемпіон серед усіх ув’язнених, досі не розколовся! Недарма моє прізвище, як і знання, розшифровуються коротко і ясно — Філософський Факультет!

— Дякую, магістре, за цінну і своєчасну моральну підтримку, — розчулився Азимут. — А вам, капітане, скажу: мовчатиму, як безнадійний другорічник на екзамені!

В ту мить до камери з брязкотом вдерлися наглядачі і відразу ж до Азимута:

— Гей, ти! На вихід!

Магістр невдоволено поліз у фотель, а я приліг на розкладушку. Роботи все зроблять точнісінько так, як я їм підказав. Вони вестимуть з Азимутом наукові бесіди і не даватимуть йому спати. Від науки його, безперечно, хилитиме на сон, а тут — оголений дріт!

Цікаво, чи витримає Азимут такі пекельні інтелектуальні тортури?

Азимут пішов і зник. День минув, другий, третій, а мого вірного штурмана нема й нема. Та експеримент, очевидно, тривав успішно, бо мені пом’якшили тюремний режим — дозволили в супроводі двох сторожів прогулюватися навколо в’язниці. Одного разу і сталася випадкова, але незабутня зустріч.