Сергій Григор'єв - Третій варіант

«Достобіса, Бьорк! Адже вибір досить простий. Навіть занадто простий. Перед тобою два — порахуй на пальцях! — вибори. А: ти даєш згоду обійняти пост помічника директора галереї, відтак більше ніколи не береш участі в розвідках часу; Б: ти відмовляєшся від директорства, віддаючи перевагу розвідкам у часі. Як бачиш, усе дуже й дуже просто. Якщо зупиняєшся на першому варіанті, тебе не дійматимуть дрижаки кожного разу, коли підхопиш якогось незбагненного віруса, про який нині ніхто не відає; у тебе не ціляться з луків маври XVI століття і ти не потрапляєш у вир боротьби ворогуючих партій італійських воєн XVIII століття; тобі не доводиться мерзнути цілих півроку у крижаному баварському льоху, аби скласти бодай якусь подобу діючого антигравіатора, не маючи навіть паяльника; ти не відчуваєш, що постарів на півроку чи на цілий рік щоразу, коли повертаєшся після годинної роботи.

Та цього замало. У першому разі тебе огортає спокій і затишок, а з маврами нехай б’ється хтось інший; ти отримуєш солідну надбавку до заробітку і статус класу II; у тебе з’являється змога керувати музеєм так, як це давно треба; ти можеш зустріти приємну дівчину й підписати з нею тимчасовий контракт, а можливо, навіть отримати генетичний дозвіл і одружитися! Як би це було добре — мати своїх дітлахів, адже ти не молодшаєш, Бьорк. Ти старієш, Бьорк. І старієш швидко.

Це — перший варіант.

Варіант другий. Ти продовжуєш розвідки часу. Ти хворієш. Тебе намагаються вбити. Ти весь час пересуваєшся. І невдовзі не почуваєшся впевнено навіть у своєму часі, адже перескакуєш у десятки інших епох. Ти — перекотиполе. Все це справді так, але ж ти вільний . Ти один з шістнадцяти чоловік — тих, кого відібрали за найсуворішими вимогами, ти — з групи розвідників часу. Ти працюєш в умовах, які навіть уявити важко, і ти страждаєш. А що отримуєш навзамін? В окремі відтинки життя — коли перебуваєш поза своїм часом, подалі від своєї цивілізації — живеш вільно, без усіляких перевірок. Нехай ненадовго, однак стаєш самим собою.

Отже, Бьорк, рішення просте: А чи Б».

Експрес поминув Сент-Луїс і вирушив на південь, до Кейро. До пункту призначення залишалось близько п’яти хвилин.

Прискорення зникло. Бьорк випростався в кріслі й невидющим поглядом втупився у своє відображення на дверях кабіни. Чим більше силкувався розв’язати цю нелегку проблему, тим злішими й гострішими ставали сірі очі. Його охоплювало почуття невиправданого гніву. Найбільше дратувала не сама необхідність зробити вибір, а те, що, обравши один варіант, він мусив цілком відмовитися від другого. Він бажав бути помічником директора, дуже бажав, однак сама лише згадка про те, що тоді доведеться одразу й назавжди забути про подорожі в часі, ставала майже фізично нестерпною. «Чому людина не може робити те й те? — міркував він. — Чому мусить відмовитися від однієї справи, яка їй подобається, заради іншої, також улюбленої?»

Проте відповідь він знав і розумів: вся його образа та гнів — чистісіньке хлоп’яцтво. Обидві роботи були дуже відповідальні й вимагали повної віддачі сил. Ніхто не міг робити одне без шкоди для другого. У нього був прекрасний вибір — надто привабливий! — та він не міг зупинитися на жодному з варіантів без гіркотливого почуття вимушеної відмови од другого.

Експрес стишив хід над місцем призначення Бьорка, Сентер-Сіті, маленьким містечком у штаті Іллінойс. Він підвівся й вийшов через тамбур на рухливу платформу з якимось комівояжером, котрий міцно тримав свій саквояж із зразками. Обидва скочили з платформи на сонну міську площу навпроти будівлі міського суду.

Доктор Емерсон очікував на Бьорка в центрі майдану, поруч з маленьким розбірним будиночком з капсулою. Нечисленні пішоходи, що вешталися перед будинком суду, поглянули на них мимохідь, без особливого інтересу. Розвідки в часі вже давно стали звичними. Розбірний будиночок, доставлений сюди вчора з Чікаго, за день зникне, а для мешканців Сентер-Сіті нова передача про п’яті світові ігри куди цікавіша, ніж команда розвідників Чікагської галереї та їх безформний алюмінієвий купол.

Бьорк та Емерсон попрошкували до лабораторії. Бьорк уважно оглянув майдан, намагаючись зорієнтуватися в незнайомому місті. Уже в дверях почав розстібати стрічки комбінезона.

— Ми встановили потрібну глибину якомога точніше, — сказав Емерсон. — Проте, якщо ви опинитесь занадто глибоко чи над вами буде надто багато дерев та кущів, одразу повертайтесь, і ми зробимо інший розрахунок. На цьому майдані тих часів було чимало зелені.