Лев Теплов - Химерні пригоди

«Як вона там опинилася?» — занепокоївся Олександр.

Коли тріск припинився, схема відпливла од радіатора і через усю кімнату попрямувала до випрямляча, припала до контактів. Почала заряджатися… Наливалася на екрані яскравим світлом. «Під час перезарядки вона може стати видимою, — міркував Волошин, — і саме це занапастило льотчика. Привид засвітився, бідолаха погнався за ним, попав поміж контакти акумулятора, а двісті тисяч вольт — не жарт! Але й тепер заряд відповідний…»

Реле перезарядки спрацювало, і схема попливла по кімнаті. Вона явно шукала місця, куди скинути струм. Креслення на екрані ставало дедалі виразнішим.

«Вона йде сюди», — збагнув Олександр і відскочив од локатора.

Зігнувшись, він почав гарячково порпатися у мотлосі, що валявся в кутку кімнати. Схопив довгий мідний прут, кинув його навмання і попав у люстру. В кімнаті стало темно — хистка досвітня імла. Поповзом добравшись до прута, Олександр знову кинув його. Оглушливо лопнула трубка перетворювача. Тоді Волошин забився в самісінький куток, знову підібравши прут. Олександрові аж мороз пішов поза шкірою.

Іскор на радіаторі опалення не було. Смертоносний заряд плавав десь поряд. Шукав… У каламутному світанку кімната здавалася чужою. Але що це?! Іскри на водопровідному крані… Кинути? Замахнувся — в кімнаті загуркотіло, і спалах розігнав сутінки. Чорний покручений прут валявся біля раковини.

Внизу пролунав довгий дзвінок. Олександр виглянув у вікно. Біля дверей стояла чорна машина, і чоловік у чорному, сяючи голеною маківкою, щось питав у напіводягнутого князя.

Чоловік у чорному ввів Олександра у великий, тьмяно освітлений зал і тихо вийшов. Стіни і підлога приміщення були складені із грубо обтесаних плит, але підлога блищала мов дзеркало. Чорне розп’яття на стіні, чорний полірований стіл з білим телефоном та ще двоє низеньких крісел — оце й усе оздоблення залу.

Кардинал Спіллейн у білому накрохмаленому одязі виплив з маленьких бічних дверей і ретельно замкнув їх за собою.

— Я просив покликати вас, сину мій, — вкрадливо мовив кардинал, опускаючи повіки, — бо сподівався внести спокій у вашу бентежну душу. Свята церква у ці важкі дні повинна стати притулком для кожного.

Кардинал роздивлявся костюм Волошина, світлий, але в плямах, пом’ятий.

— Іноді ми нашими жалюгідними силами можемо сприяти славі творця, — сливе співав кардинал. — У своїй доброті бог забув про зухвалість і зарозумілість людську. Ні очищаючого небесного грому, ні проповідей ми не чули з неба від біблейських часів.

— Я розумію, чого ви хочете, святий отче, — посміхнувся Волошин. — Але на дрібниці не розмінююсь. Чудеса поштучно — це не для мене. Підіймати на прозорій кулі магнітофон з динаміком або зчиняти бешкет із штучними блискавками мені не личить. Я — перший інженер свого віку, учень Гленнера. Ось що… Хочете, я вам зроблю справжнього бога? Так і назвемо: «В-1, всевишній, перша модель».

Олександр майже грубіянив, сподіваючись, що його виженуть і він не бачитиме кардиналового погляду, що мов випускав клейку павутину. Але Спіллейн тільки нахилив голову, по-світському всміхнувся:

— А хіба це можливо?

— Ви маєте сумнів щодо існування бога?

— Ні, звичайно. Але зробити…

— А чому б і не зробити те, що принципово можливе? Сучасна техніка спроможна зробити бога, ангелів і навіть самого диявола, якщо є кошти, час та інженер з ясною головою.

— Скажімо, два мільйони, сімдесят днів і ви, містер Волошин?

Це було сказано майже без виразу.

— А є у вас технічне завдання на проектування, містер замовник?

Кардинал, мабуть, натиснув ногою кнопку, бо двері, через які ввели Волошина, безшумно відчинились, і гарненький хлопчик-служка подав Спіллейну товсту шкіряну папку.

— Що ми вкладаємо у наше поняття про бога? — кардинал розкрив папку. — Він має бути всемогутній, всюдисущий і всевідаючий…

— Ось що, святий отче, — сказав Волошин, з ненавистю дивлячись на білі пещені пальці кардинала, складені на череві. — Ми, інженери, метафор не любимо. Говоріть точно. Всемогутній поб’є танк, літак, пароплав, піхоту або натовп. Всемогутній може наганяти паніку, впливаючи на мозок відповідними частотами — хіба ж це не диво? Варто натиснути кнопку — і він позбавить волі, пам’яті, розтопче людину, її гордість і незалежність. Всевідаючий? Скажімо, мільярд варіантів пам’яті вистачить? Машини, які зараз розраховують польоти на Місяць, не мають і половини цього. Всюдисущий — навіщо вам такий великий? Зроблю п’ятсот на п’ятсот і на триста.