Аж захлиналася від шалу…
В моїй долоні теплий сік…
Зітхнула й мі у ноги впала…
Я втратила хвилинам лік.
Якась згризота, спустошіння,
Ані приємного омління,
Ні піднесіння до небес.
Ця жінка королем забута.
Я ж мушу короля здобути!
У кожної із нас свій хрест…
8
О тім, як провідала мя королівська мати
А якось королівська мати
зайшла вечірньої пори.
Вельмиповажна і пихата…
– Що, з євнухами не до гри? —
ув очі прямо запитала.
– Не хлопи то, – я відказала, —
вони бридкі навіть у сні.
Кивнула схвально: – А чи знає
ця діва, що перебуває
тут тільки завдяки мені?
– А я була-сь леч певна в тому,
що мене євнух відібрав…
– Хай буде те тобі відомо —
без мене тут не чинять справ.
Нікому в світі в жодній мірі
король ніколи не довірить,
мій син мене боготворить.
Я вже стара – у тому діло, —
тому таку б знайти хотіла,
що мене зможе замінить.
Юж кожен чоловік бажає
такої жінки віднайти,
яку від мами відрізняє,
щоб з нею спати… Знаєш ти,
що зразу впала мені в око,
розумна, вправна, без мороки,
бо-м щось незвикле є в тобі.
Ти королівна в своїй статі,
отож, і мусиш нею стати,
я допоможу, далебі.
Я маю вплив і маю змогу —
достатні речі на мій вік.
Я старша і навчу такого,
щоб тебе слухав чоловік.
Щоб ти найвищу мала владу…
Я піддивлялась – це не вада, —
як ти була із королем.
Тендітна, зваблива, невинна…
Час промайне – народиш сина,
ми його гідно наречем,
щоб став султаном після батька…
– Та ж у султана є сини!
– Пусті невігласи! Безхатьки!
Не годні правити вони!..
Як я дісталась влади? Слухай.
Та серцем чуй, не тільки вухом,
бо це для тебе стежка теж.
Я хочу тішитись тобою…
Не тільки розумом-красою,
знаннями вгору проростеш.
9
Оповідь королівської матері
Я, діво, теж була товаром
(вже навіть в цьому ми зійшлись),
й мене купили на базарі
в Константинополі колись.
Зо всіх боків оглянув євнух,
в шатрі обмацав неприємно
усеньку, до соромних місць.
В палаці мя ніхто не рухав,
лише невольниць вправні руки
для пана готували мі.
Мастили всю квітковим збором,
щоб як троянда пахла юж.
Король мене відвідав скоро,
повір, то був достойний муж.
Я є боснійка, діво мила, —
турецьку мову зрозуміла, —
розмовою із королем
ґвалтовних починань уникла,
приготувалась трохи, звикла,
відволікала час… Але…
Король мя розібрав миттєво,
поклав на спину, поруч ліг.
Я, знічена, в одежі Єви,
відчула руку поміж ніг,
і палець у моїм причалі
все глибше приставав без жалю…
Я – в стогін, моє тіло – в тремт…
– О, руку забери – благаю!
– Дай поцілунок! – Обіцяю! —
Та знала – рук не прибере…
Розсунув стегна, хоч просилась,
та він повз вуха те пускав.
Чим більше я ся боронилась,
тим більше пан мі натискав.
Поклав на прутень мою руку
(ти знаєш, для невинниць – мука),
я руку вирвала-м… Простив.
Упертий, виджу, та не злиться,
бере го в руку й головницю
в гарячий вулик помістив.
Ще й пальцями розширив браму…
Зі страху плечі обняла —
скоріше б то скінчилось… Мамо!
Тісна яскиня, замала,
для прутня там вузька дорога.
Я зойкала, молила Бога,
а він вдаряв за дюймом дюйм.
Біля останньої опори
життя пирснуло єму впору,
він грав натхненно гімн життю.
Ніщо султана не спиняло,
слизьку капличку розширяв,
своїм міцним мужським началом
вдаряв – юж цілого загнав.
Звелась на ліктях, бачу з висі —
зіправді кучері сплелися…
– Мене ж не поголили! Ні!..
– Почуй, боснійко, моє слово,
коли яскиня однакова,
не дуже до смаку мені.
Казав (і рухався поволі):
– Розкішниці підносять так:
підстрижені, зарослі, голі —
щоб різні, мила, в тому смак…
Король те взяв, за чим приходив,
мені ж дістався в нагороду
через добу розкішний день…
Мій пан все менше був привітним,
бо-м тішила одноманітним…
Про інше взнала від людей.
Стара невольниця навчила
премудрощів усіх часів:
«У всьому, що б ти не робила,
будь з мужем не така, як всі.
Про настрій марно говорити,
у всьому мусиш догодити,
але не зразу і не вмить.
Не трать ані хвилини всує,
ведись, що ніби він кермує…
Складна наука – догодить.
Читать дальше