Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 1

Гаряче і м’яке відчула —
ні він, ні я не мали слів.
Юж горілиць перевернула —
король безвольно розімлів.
Все тіло єго ся здригало,
я не спішила-м, зволікала,
мій пан постіль скородив в жмут.
Як солодко тим володіти,
кому вклоняється півсвіту,
і волю правити йому.

По тім закінчилось терпіння,
всмоктала прутень як могла,
ударив струмінь в піднебіння,
шербетом патока текла,
вуста, язик обволікала,
до краплі ликнула-м й опала…
По тілу з голови до ніг
в обох нас бігали мурахи.
Немов утомлені дві птахи,
ми з ним забулись уві сні.

Прокинулась під спів пташиний
через відтворене вікно.
Надворі сонце, світла днина,
король чекав мене: «Аж, но,
вбирайся, – мовив мі, – кохана,
я покажу тобі альтану —
таких не виділа ніде…»
В пахучу зелень розмаїту,
у таємниче диво світу
мій добрий пан мене веде…

Небачена краса, незвична,
це слід побачить на віку.
Стрічає угорі велично
на вході прутень у вінку.
Розкішниця на іншім вході…
Ви побувайте при нагоді,
якщо вас обере султан,
у тому вівтарі любові,
тоді наявно, а не в слові,
ви зрозумієте мій стан.

Сувій довжезний по альтані,
тонкі арабські письмена
там виписані на сап’яні —
для прутня й піхви імена.
«То – поетичні, розумієш,
я прочитаю, як не вмієш».
Король почав: «Спис, Меч і Пхач —
се Прутень – Котик, Єдноокий,
Непереможний і Жорстокий,
Безрукий, Голуб, Відкривач.

Погашувач жаги, Вертлявий,
Пливак, і Вламувач, і Трач,
Охлялий, Мешканець темряви,
Сплюх, Волохач, Звідун і Швач.
Клин, Ворохобник, Довгошиїй
і Твердолобий, і Плішивий,
Таран, і Смолоскип, і Гриб,
Визволювач чужого тіла
і Викрутас, і Цвях, і Шило —
наймень тут є на різний штиб.

Мені сподобалась пригода:
– Звідкіль взялись ті імена?
– А кожен пише, хто приходить…
– Мені дозволиш? – Я те знав, —
вмочив перо: – Юж, прошу, пані,
повідж, а я впишу в сап’яні.
– Пиши: Ковзан, Марко Пекельний… —
король записував ретельно, —
і Довбня, й Самовитискач,
і Макогін, і Маслобійка,
і Булава, і Самосійка,
Квач, Кіл і Пакіл, і Товкач.

Король на те зайшовся сміхом
й наймення піхви зачитав:
– Цьмакаюча, Доверху міхом,
Розтята, Прірва, Варґата,
Губки з борідкою, Тужлива,
Ситко і Пекло, Краснослива,
Смоктачка, Хтива, Їжачок,
Настирлива і Гребеняста,
Смаколик, Щілина губаста…
А ти підкажеш мені що?

– Дупельце, Ружа, Пастка, Нірка,
Макітра, Ступа, Свічкогас,
Криниця, Ополонка, Дірка…
– Ніхто не годен був за раз
імен назвати так багато, —
король хвалив. Я була рада.
Тоді до вівтаря підвів.
На нім відкрита книга груба:
– Тут вірші про кохання, люба,
як хто у давнину любив.

Я деякі напам’ять знаю.
Шейх Ас-Суюті. Прочитаю:

«Слава Аллаху, же сотворив кунштовних жінок,
Же годні витримувати напір ґвалтовних прутнів!
Слава Аллаху, же сотворив рівні і тверді прутні,
Подібні до списів, аби ся вбивали вони іно в піхви, а не деінде!
Слава нехай буде тому, хто обдарував нас
Приємністю ссання і гризіння варг,
Кладіння грудей на груди, стегон на стегна
І позоставлення нашої калиточки під брамою любови!
Слава і вічний мир буде тим спосеред вас,
Которі вміють цілувати делікатне личко,
Стискати чудний стан, показувати піхвам найбільші прутні
і заливати розкішниці солодощами меду!
Трімося і заглиблюймося, пиймо вино і ся розігріваймо,
Вдаряймо і витягаймо, добиваймося в двері,
Стараймося, аби наймиліші удари
Наступували по найґвалтовніших!»

А далі в книзі є поради,
як задоволення підняти:

«В горнятко меду кинь для втіхи —
дванадцять зерен мигдалю
і сотню кедрових горіхів.
Жага до любощів зростає
у тих, хто курячою жовчю
і піхву й прутень натирає.
Ще можна сало розтопити
і, коли виникне бажання,
ним прутня добре помастити.
Розжоване вербове гілля
і мазь із ягід бузини,
інбир в оливковій олії —
відомі люду з давнини.
Ще в любощах допомагає,
коли жувати перед тим,
зерно гірчичне й трохи чаю.
А є ще н апій для кохання:
сік цибулевий рівно з медом —
варити й пить перед зляганням».

У книзі цій, ось далі, тут,
Є про жінок з усіх усюд: