Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 1

Як тісно пакіл той заходить!
Чим закінчиться мука ця?
Ще глибше… глибше… біль підходить…
Аж ось він вдарив до кінця!
Звершилась королівська воля,
не чув правитель мого болю,
пробив, протиснув, поборов.
Король був звіром, пресом, міхом…
Із піхви королю на втіху
на ліжко пролилася кров.

Ви, як і я, той біль терпіли.
Ви, як і я, тут є без прав.
Мені не те пекло-боліло,
а те, що пан мя ґвалтував.
Брав нагло, силою, безжально,
глумивсь без пестощів, навально…
А чим скінчилось? Як у всіх.
Розкішний стогін. Дріж по спині.
Кіл вже не кіл – слимак у слині…
Такий простий кінець утіх.

Король спочив на моїм лоні,
підвівся, встати допоміг,
вказав на докази червоні
в постелі і промовив мі:
– Гаптований ім’ям коханим
цей адамашок завтра рано
в покої буде на стіні…
Невільниці прийшли за мною,
мене відвели до покою,
і я забулась уві сні.

Той день до вечора проспала,
не вам казати про мій стан,
аж тут невільниця сказала,
що по вечері прийде пан.
Знов мене мили і чесали,
як водиться, приготували…
В той вечір пан був не такий.
Він цілував мене одмінно,
вуста, і груди, і коліна…
А я не гралась в піддавки.

Не піддавалась, віддавалась.
Якісь небесні почуття!
Отак уперше я кохалась.
Незнаний досі смак життя!
Він входить… жадібно… до краю…
Я розкриваюсь… я приймаю…
Ми заплелись… переплелись…
І вибухнули… і знемога!..
Як я колись жила без цього?
Яке нудне оте колись!

Мій пан ще деколи приходив
на моє щастя… Та, проте,
із часом всі його пригоди
на інших перейшли гезде.
Вже кілька місяців минуло,
я тії розкоші забула,
си місця-м не могла знайти,
на свою долю нарікала,
щоночі нудилась, чекала…
Хто допоможе мені з тим?

Безсонні ночі… Смутні ранки
до вечора… Сумна доба…
Я запитала у гречанки:
– Чому король мі занедбав?
– Як булава його шукала
утіх, ти скрізь її пускала? —
Гречанка зразу напрямки, —
Поміж сідницями є лазик…
Туди він входить не відразу,
зате опісля смак який!

Розкішниця доверху міхом,
ти втішила її сповна,
та є іще місця для втіхи,
і втіха й цнота не одна.
– А ти сама усе пізнала?
А ти султана скрізь пускала?
Вона лиш оком повела:
– Розмови – то лише розмови,
хай з паном будуть гарні лови,
я не бажаю тобі зла.

– Та потаємна друга цнота,
що ззаду, – теж хіба вівтар?…
Звіриний скік проти природи!
– Жіноче тіло – Божий дар!
І кожен муж ним розкошує.
По черзі наш король полює
за кожною із трьох яскинь.
– Ще й третя є?! О Боже правий!
Де ж мені знати ті забави?…
– Повім тя. Сумніви відкинь.

Коли король тебе голубив
і прутнем біля вуст водив,
що ти робила, моя люба?
– Молилась, Боже відведи!
Вуста стискала… Відверталась…
– Отож, голубко, дочекалась,
що пан тебе відсторонив!
Дурниці всі твої чесноти!
Ти прутень той візьми до рота,
будь, як з малятком, ніжна з ним.

– Чому ж король не напоумив?
– Він один раз тебе навчав!
Ти мала б після того тлуму
сама дійти усіх начал.
Та не журись, я все владнаю,
про тебе пану нагадаю.
Ти же-сь на все готова юж?
Повім йому, замовлю слово…
Мя страх обняв: «Я не готова!»
– Тоді сама тягни той гуж!

– Ой! Ліпше свого пана волю, —
(я знудилась, уся тремчу), —
Гречанко, чуєш, таки вволю,
скажи йому, щоб він почув.
В чеканні день і ніч минули.
Ще день… Надвечір я почула
знайомі кроки. То – султан!
Прийшов привітний до покою:
– Час марнували ми з тобою…
Зі мною знову був мій пан.

Він розібрав мя, розпалився,
всі мої пишності хвалив,
зі мною у єднанні злився,
аж раптом… Сам себе спинив.
Підняв із мене спрагле тіло,
мя на живіт поклав уміло,
під лоно яську підмостив —
сіднички вище піднялися —
розсунув стегна, обдивився
дорогу, де ще не ходив.

Відчула прутень біля цноти.
Приємність. Юж на мене ліг.
І силився проникнуть, доти
ковзнув в розкішницю між ніг.
Тоді, щоб подолати спротив,
змастив шербетом тую цноту,
спочатку палець пропихнув,
а попри палець булавою
протиснувся затятий воїн,
але до краю не проткнув.

– Натужся, ніби проти мене,
Напруга хай зійде на ніт…
Сопів, покусував рамена,
нарешті прутень весь в мені!
Тремтіла, билася, дрижала —
такого досі я не знала-м,
по спині череда мурах!
Подушку в рот, щоб не кричати,
та врешті мусила волати —
хай чують по усіх світах!