Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 1

Саїд нас після обдивився —
в руці кривий гострезний ніж.
До мене близько підступився…
Куди мені втікати – ріж!
Аж раптом він без остороги
узявсь мені голити ноги,
дістався врешті живота.
Уміло стегна розчепірив,
ой, матінко, Господня віра —
Мехмед ножем мій спід дістав!

Як він упевнено старався,
упорав пахвини ножем.
Ніхто мене так не торкався,
у тілі щем і в серці щем.
Відтак, поголена, гладенька,
мов немовля з утроби неньки, —
я знов у руки до невіст.
Вони, сердешні, рвали жили,
чимось духмяним намастили,
усю, як є, у повен зріст.

По тім вищипували брови,
старанно малювали лик,
щоб виглядала гонорово,
султан – великий чоловік.
Дали вапна – білити зуби,
дивлюсь в люстерко – мило, любо.
Нарешті гарно одягли —
у шовк, перстені і коралі —
немовби ми найперші кралі,
ще й в коси бісер заплели.

Повів Мехмед мене за руку.
А Гальшку?… Каже: «Прийде час.
Та веселіше! Не на муку
невісти готували вас!»
Я до покою йшла без страху.
Ось постіль під сукняним дахом,
та справна ж, нене, вздовж і вшир.
На лютнях тихо панни грають,
у глеках дивні квіти мають
і запахів духмяний вир.

Після вапна діймала спрага,
з горнятка випила вина.
(Ні, аж ніяк не для відваги…)
Недовго я була одна.
На ліжко тільки лиш присіла,
стояти вже було несила.
(Яка ж мене чекає роль?)
Тихенько двері відтворились,
музики-панни підхопились,
то, ясна річ, прийшов король.

Вбрання ошатне, в гаптуванні,
не набагацько вищий мя.
Усміхнений, в очах бажання,
за плечі ніжно обійняв:
– Здається, я прийшов немарно,
не сподівавсь, що така гарна…
– Таких ти маєш не одну!
В гаремі скільки он чекає…
– Ні-ні, таких, як ти, не маю…
Притяг до себе: «Сядьмо… Ну…»

Не було в ньому повеління,
уста припали до моїх,
язик мі ластив піднебіння,
я відчувала, то – не гріх.
То ласощі, а не тортури…
Він ловко розпустив очкурик,
за мить я – гола, без шальвар.
Кошулька на шальвари впала…
В розкішниці ґрасує палець…
Із вуст в уста п’ємо нектар.

Я схлипую, чи лютні звуки?…
Король із себе одяг зняв
і межи стегна мою руку
собі упевнено поклав.
Під пальцями щось розросталось,
я притягалась і лякалась,
що за створіння у руці?
Його побільшення й здригання
доводило до помішання…
В яку той пуплях мітить ціль?

Присіли. Знов вуста вустами
Знайшов. Його тугий язик…
Що далі відбувалось з нами…
Зі мною… Він такого звик.
Тоді я вся була в знемозі,
В його спокусливій облозі,
Який там опір?! Яке «ні»?!
В покої тихо лютні грали,
Його вуста мене втішали
Усю, від голови до ніг.

Він цілував і шию й груди,
до корчів пестив мій живіт,
а пальці проникали всюди
і ворохобили мій спід.
Султан на хвилю не спинявся,
язик до пальців приєднався
і розгортав мі пелюстки.
В омлінні дикім я стогнала,
султана міцно притискала…
Він мій! Віднині на віки!

Він входив. Я не боронила.
Немов слонова кість, важке,
в розкішницю… Приємно в тіло…
Зі мною щось таке! Таке!..
Смоктав мої вуста шалено,
вривався з силою у мене…
Я мов звіря на вівтарі,
а він, немов різник офірний,
мя роздирав, боров надмірно,
дівочу цноту не беріг.

Нарешті корінь той жахливий
заглибився, в мені проріс.
Я з болю скрикнула чутливо
й омліла у потоці сліз,
Й отямилась від того болю…
Його оруддя для двобою,
його велика булава
мене довбала, розтинала,
я в прірву падала, вмирала,
ковтала сльози і слова.

Правитель рухавсь вділ і вгору,
«О Магомет! Расул!» – кричав.
І до останку мене порав,
здавалось, серце добував.
Ізнов я омлівала знизу,
ізнов летіла в млаку сизу…
Аж – стогін… Струмінь у нутро…
Здригнувсь в мені… Ліг опліч мене…
Скінчилось мордування… Нене!
А чи не буде більше спроб?

Зненацька тихий стукіт в двері,
султан ґвалтовне до дверей.
То, може, заклик до вечері,
мо’, хто султана забере…
На мене глянув, засміявся:
– Емір один там збунтувався.
Я мушу їхати відтак.
Всміхнулась, на відхід кивнула,
згадала Господа й заснула…
Що ж, бунт еміра – добрий знак.

Жила у чотирьох покоях,
журилася на самоті.
Було у мі невільниць двоє,
але ж то подруги не ті,
хоч і мастили, і купали,
й по сніданню в саду гуляли…
Аж якось євнух вість приніс:
«Для деяких жінок султана
увечері забава знана».
Мя барзо втішила та вість.