Олексій Кононенко - 18+ - Парафрази й переклади. Книга 1

Цілий день його по тому
Навіть чути не бажала.
Ну, а далі в спілкуванні —
Язики, мов гострі жала.

Одне одного шпиняли
Наодинці і на людях.
Навіть думати не сміли
Те, що хтось когось не любить.

Було важко уявити,
Як це раптом – розійшлися.
І з іронією, в кпинах
Під вінцем в сім’ю сплелися.

Й «каторга» , як вона каже,
З того часу потягнулась…
У задумі й не побачив,
Як дружина повернулась.

Хоч заплакана і зблідла,
Але вдивовиж спокійна.
– Ти правий, нам жи ти разом
Неможливо, безнадійно…

Він від голосу здригнувся…
– Якщо ти мене не терпиш!
– Хіба я казав подібне?
– З пам’яті цього не стерти!

– Ти слова мої правдиві
Повсякчас перевертаєш!
– Але не у словах вся справа,
Ти це сам прекрасно знаєш!

– Ні, це т и мене не терпиш!
Знов неправда! Знов ти крутиш!
Це тобі я нетерпимий!
В мене свідки! В мене люди!

Ти завжди мене терзала,
Ти в стосунках наших зрада!.. —
Він злостився і лютився,
І доводив свою правду.

Здувся. Змовк. Вона зітхнула:
– Суть не в тому… Без відносно,
Хто з нас більше винуватий, —
Жити далі так незносно!

Точимо, немов гадюки,
Одне одному отруту.
Цю комедію, це глупство
Слід скінчити і забути.

– Шлюб – комедія?! Дивуюсь! —
Він у відповідь завівся: —
Де твоя порядність, жінко?! —
Захлинувся, розізлився.

Розсварилися до краю,
Звинувачення – жорстокі.
В сварці слів не добирали
Й розійшлися в різні боки.

Наче зовсім божевільні,
В лайці мірялись, змагались.
Все частіше і частіше
Такі сцени повторялись.

Якось втомлені, безсилі
Від лайливих слів і рухів,
Він очима вп’явся в книгу,
Вона голку взяла в руки.

Боячись нової бурі,
Від яких вкінець втомились,
Кожен, ніби в шкаралупі,
Причаїлись, розчинились.

Раптом в тиші ненароком
Він поглянув на дружину.
Їхні погляди зустрілись —
Очі в очі – в ту хвилину.

Окрім сліз в її очицях, —
Де та ненависть поділась, —
Лиш печаль і навіть ніжність
Несподівана світилась.

– Де твої думки літають?
Про що думаєш? – спитався.
Так це ніжно прозвучало,
Що він сам не сподівався.

– Ми повинні розійтися,
Так, мій милий, розлучитись… —
Знітилась, почервоніла,
Він підвівся, заточився.

Підійшов, руки торкнувся,
Душу злість не переїла.
Ніжно, ледве чутно мовив:
– Так… Розлучимося… Мила…

Я є Лісовська Настасія,
рекома Гасекі Гуррем.
Складу писання, як умію,
про невідомий світ – гарем.
Ює-єм дружина Сулеймана,
господаря мого, султана, —
Господь так, бачите, вчинив.
Читала я грекинь писання
і сарацинок – про кохання, —
які дійшли із давнини.