Юрій Андрухович - Диявол ховається в сирі

ДЗС: Chemie die, Chloroform das, Christ der (Christentum das), Clique die, Courage die

Дерматологія (поруч із патологією та венерологією – див.) – галузь медицини, що в ній Бенн, за власними свідченнями, почувався найпевніше. Людська шкіра є чудовий матеріал для дослідження. Головне – завжди пам’ятати про різницю між дерматитами (шкірними подразненнями) і дерматозами (шкірними захворюваннями). Навчитися відрізняти цвітіння шкіри від її псування, а відмирання й ороговіння – від лущення й оновлення. Шкіра – жива поверхня, місце для тексту, що само стає текстом (татуйований орден героя). Тому дерматологія для Бенна – те саме, що й Dichtung. Його випадок – це коли німецьке слово Dichter однозначно походить від dicht, себто поет є згущувачем, а поезія – згущенням, передусім зв’язків і значень, себто інтенсифікацією дійсності.

ДЗС: Deutschland das, Dichter der, Dieb der, Diktatur die, Dissonanz die, Doktor der, Doppelgänger der, Dreck der

Ангели є однією з категорій постійних шпитальних відвідувачів. Тому шпиталі всіх часів просто переповнені ангелами. Інша річ, що ми їх переважно не бачимо. Шпитальні ангели своєю чергою поділяються принаймні на три категорії. Перша – ті, рятує, отже, силоміць витягує своїх підопічних з коридорів Переходу назад до життя. Друга – ті, що супроводять коридорами Переходу на інший бік. Третя – ті, карає, себто позбавляє життя підопічних, уже, здавалося, врятованих лікарями. Існує припущення, що цих третіх завжди найбільше, чому не суперечить шпитальна статистика з часів бойових дій. Наділений особливим Hellsehen поета, Бенн неодноразово бачив ангелів усіх трьох категорій – як не в палатах чи вестибулях, то бодай у трупарнях. Але він приймав їх за санітарів.

ДЗС: Else, Eiter der (Eiterherd der), Ekstase die, Expressionismus der, Entartung die, Exil (aristokratisches) das

Німецьке слово Freitod є одним із унікальних проявів того, як мова намагається накинути себе на дійсність. Таким чином здається, ніби смерть приборкувана. Вона здобуває свободу, перестає бути примусом. Себто це ми здобуваємо свободу в її межах. Іншими словами: хочу вмираю – хочу ні. Проте насправді таким чином приборкують не смерть, а життя. Freitod Беннової дружини Герти фон Ведемайєр (1945 р.) є не що інше, як намагання опанувати Хаос (див.) чи бодай запобігти його чергову катастрофу. Хаосова відповідь полягала у справді жорстокому жарті: він залишив Бенна живим, давши йому ще одинадцять років на розвиток смертельного захворювання. Поступово приходимо до переконання, що Freitod вирішує лише половину справи. Якби Хаос і справді був Хаосом, він так не жартував би.

ДЗС: Fäulnis die, Fleischwolf der, Folter die, Fotze die

У цьому місці знову про музей. Це трапилося в Берліні. Музей мав три поверхи. «Три поверхи незабутніх переживань» – так було написано в рекламній листівці. Насправді все виявилося гірше, ніж можна було сподіватися. Глухі стіни, вказівні стрілки, сходи, каса, загримований білетер у чорній накидці, початок експозиції на найвищому поверсі – Gruselkabhiett. Темрява й туман, віддалені громи, блискавиці, завивання вітру, пугикання сови. Час до часу у світляних спалахах – розвалені гробниці, вставання лялькових мерців, велетенські таргани на стінах, перебігання щурів, регіт і свист диявола. Наступний поверх був присвячений «спектакулярним медичним сценам давніх часів». Ампутація ноги в середньовіччі, переливання крові з ягняти в людину, прокидання пацієнтів у патентованих летаргічних трунах, операція на геніталіях, для проведення якої пацієнта підвішували за ноги до стелі. А також інші життєствердні картини. Німецький «дух винахідництва» дозволив усе це механізувати (рухи ляльок були дещо спазматичні, але це випливало із самої сутності предмета) й наповнити стогонами, вересками та зойками. І щойно на третьому рівні – у підземеллі – мене пробрало. В таких місцях берлінці пересиджували нальоти союзницької авіації. Пронизливий голос із фонограми час від часу попереджував про «Achtung, Achtung!». Завивала сирена. В цих бомбосховищах люди свого часу погубили силу-силенну якихось приватних речей – з них і було складено експозицію: від візитної картки райхсфюрера Гіммлера (пощастило ж комусь!) до флакончика посполитих парфумів «Weißer Flieder». А також гребінці, носовички, ляльки, запальнички, сірники, черевики, записники. До того ж – тогочасні газети, передусім найофіційніша «Vilkischer Beobachter», де в числі за 21 червня 1941 року ще немає ані слова про планований прийдешньої ночі початок східної бойової прогулянки під назвою Blietzkrieg. Я зрозумів, що мені вже звідси не вийти. Саме тоді я фізично відчув, як стрімко з мене вивітрюється вся моя туристична свобода. Тепер я знаю, що це була пастка, влаштована Бенном.