Анатолій Карась - Українське суспільство і Конституція - Актуальність незворотніх та ефективних змін

Проте сили були нерівні. Напередодні приходу команди Віктора Ющенка до влади опозиційні чинники (фактично антиукраїнські) зуміли взяти реванш через отруєння кандидата у президенти і внесення змін до Конституції. Наслідком стала фактично майже річна фізична недієздатність новообраного Президента і фатальне розбалансування гілок влади. Підступна зміна конституційних повноважень на користь Верховної Ради, депутати якої обираються за закритими кланово-партійними списками, та ще й в умовах інтегрованого постколоніального, посткомуністичного і постгеноцидного спадку, могла призвести лише до того, до чого і призвела — до неконтрольованої боротьби за владу-власність . Послухаємо спостереження Богдана Гаврилишина, висловлені ним тридцять років тому на основі дослідження влади, що функціонує за типом противаги. Про Україну тоді не йшлося.

Б. Гаврилишин приходить до висновку, що коли основним мотивом опозиції стає прагнення до влади, то поведінка учасників політичного процесу набирає характеру протидії. « Цей процес можна назвати соціально-політичною ентропією. (…) У кінцевому підсумку він стає інституалізованою, законною і навіть доброчесною руйнацією влади… Система перетворюється на політичну біржу, де влада може перейти до тих, хто пропонує найбільшу ціну. Коли опозиція приходить до влади, ролі змінюються, а процес триває. (…) Щоб залишитися при владі, слід підтримувати популярність серед виборців. Подальші дії мотивуються більше бажанням виграти наступні вибори, ніж максимальним суспільним благом. Скорочується відтинок часу на прийняття політичних рішень. Недооцінюються наслідки на далеку перспективу, менше застосування знаходять раціональні заходи і в результаті основні проблеми залишаються нерозв’язаними. У зв’язку з цим дуже красномовною є нинішня нездатність справитися з інфляцією у суспільствах, де популярність — необхідна умова перебування при владі»[3]. Закрадається думка, що ініціатори проведеної Конституційної реформи, яка до краю розбалансувала владні повноваження в Україні, також були знайомі з наведеним аналізом, інакше неможливо зрозуміти її сенс.

Таким чином, еволюція українського громадянського поступу, що її в силу історичних обставин очолив Президент В. Ющенко, була підірвана через зменшення президентських повноважень і розбалансування гілок управління. Натомість відбулося посилення повноважень Верховної Ради з її непрозоро обраним складом депутатів, що прийшли до влади з волі вождя-лідера, який представляє партійно-олігархічний клан, а зовсім не програмну політичну партію. Це дозволило заново інституалізувати в нових українських умовах старі колоніально-імперські орієнтири і цінності. Нині діюча Верховна Рада перестала бути представництвом народу, і лише незначна частина її депутатів виражає цінності того громадянського поступу, який призвів до відновлення української суверенної держави. Очевидно, що такий стан речей, закріплений внесеними змінами в Основний документ держави, сприятиме реставрації зовсім не демократичних і не громадянських цінностей.

Нинішній конституційний стан з обумовленим ним взаємопоборюванням гілок влади — це шлях до новітнього закріпачення кримінально-олігархічним капіталом, а також дорога до неоколоніального суспільного становища. Особливо треба наголосити, що цінності обезвласненого суспільства спонукають людину, яка ледве виживає за рахунок пенсії чи державної зарплати, до девіантних варіантів прийняття рішень і вибору поведінки. Йдеться про реальну можливість фактично масового підкупу виборців чи впливу на їх рішення маніпулятивними виборчими та інформаційними технологіями. З досвіду попередніх виборчих кампаній знаємо, що рішення особи, кого вибирати, приймалося нерідко під впливом 50 чи 100 гривень або навіть, як у Києві, п’ятикілограмового пакета продуктів. Людина, яка перебуває лише на утриманні держави, поводиться не цілком так, як людина, яка живе з власного чесного бізнесу. Відомо також, що корисливі мотиви вибору не обов’язково властиві для людини незаможної. Постгеноцидну девіацію мотивів вибору можна спостерігати і серед заможних державних службовців, і серед народних депутатів. У такому колоніальному спадку криється дуже вагома причина того, щоб надати перевагу президентській формі правління перед парламентською: половину населення підкупити значно важче, аніж сотню — другу депутатів.