Анатолій Карась: Українське суспільство і Конституція: Актуальність незворотніх та ефективних змін

У процесі культурного і громадянського поступу змінюються не тільки можливості, але й наші емоції, бажання і цінності, модифікується розум та інтелект. Усе це загалом впливає на ефективність суспільства і його спроможність забезпечувати людині високі чи низькі стандарти життя та розвитку. Отже, це далеко не другорядне питання: на яких традиціях має розвиватися українська держава, щоб бути ефективною і сприятливою для людського зростання? Своєю чергою, взаємини, стосунки і відносини між людьми «формуються під впливом переконань-цінностей , що відповідають усталеним потребам і уявленням про справедливість»[2]. У книжці, яка здобула визнання у світі і нещодавно втретє перевиданій в Україні за назвою «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє», Богдан Гаврилишин обґрунтував концепцію, що основною детермінантою суспільної ефективності виступає суспільний лад , або устрій .

Суспільний лад включає в себе три елементи: цінності, політичне правління та економічну систему, які перебувають у тісній взаємодії. Оскільки цінності існують лише через людину та суспільні стосунки, то природно, що вони пронизують собою й політичне правління, та економічну систему.

З огляду на історію, суспільний лад поділяється на два типи (Ф. Гаєк): « створений » і « вирощений ». Створений лад є екзогенним, або штучно впорядкованим, він цілком керований як організація життя. Такий тип ладу або порядку греки називали словом « taxis », він властивий, наприклад, військовому порядку. До цього ж типу суспільного ладу належать комуністичний і націонал-соціалістичний режими, організовані у ХХ столітті.

Вирощений лад належить до ендогенного чи спонтанного; джерела його походження криються не лише у раціональному розумі людини, але й губляться у соціальній природі людини та природі життя як такого. Це лад, що розгортається еволюційно, самоврядно; у ньому природа, життя і розум перебувають у когерентному зв’язку. Греки називали такий тип устрою « kosmos » і позначали ним «правильний порядок у спільноті чи державі».

Обидвом типам суспільного ладу притаманні певні цінності, проте залежно від його змісту істотно відмінним буде сприйняття і тлумачення цінностей свободи, права і законів. Першому типу устрою властива егалітарно-колективістська ціннісна орієнтація з унітарним політичним правлінням та адміністративно-командною системою.

Проголошення в 1991 році суверенності України — далеко не випадкова подія українського поступу, як це іноді намагаються подати недружні до українства політичні групи. Незалежність не «звалилася з неба» і не стала наслідком переляку комуністичної верхівки. За нею стоїть тривала історія українського суспільно-культурного поступу, що складався довкола боротьби за свободу людини, яка перебувала під різними колоніальними режимами. Українська державна незалежність прийшла з багатовікової традиції, що розгорталася як стадії громадського, а пізніше громадянського поступу. На інституційному рівні самоорганізовування життя серед таких стадій потрібно назвати: самоврядність української громади, яка вже від ХІV ст. знала норми Магдебурського права; козаччину з її виборюванням прав і вольностей та правилами обрання гетьманів, суддівську практику, що опиралася на Литовські статути і зберігала незалежність від центральної політичної влади; військовим опором Б. Хмельницького, І. Мазепи, українських січових стрільців; розгортання боротьби за українську культуру і розкріпачення людини у Кирило-Методіївському братстві 1847 року; організацію державного життя після Першої Світової війни; в опорі тоталітарним режимам у 1940-ві та 1960-70 роки й формуванням Гельсінської спілки для захисту прав людини; створенням Товариства української мови та Народного руху у переддень розвалу СССР.

Не менш вагомим у справі відстоювання вольностей людини і народу є процеси і явища, що характеризують дискурсивно-етичний рівень добору і ствердження цінностей свободи і гідності особи у її приватному і публічному просторах. Це вільнолюбні українська пісня і дума; це класична художня література з ідеєю народного опору, що у творчості Тараса Шевченка переросла у відкритий заклик до повалення деспотичного монархічного режиму і зображення «землі вольної, нової», де поважають громадянські «праведні закони»; це культурний ренесанс 1920-х років і резистанс шістдесятників. Не випадково, ще у 1710 році створюється документ, назва якого починається словами «Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу …». Йдеться про відому тепер Конституцію Пилипа Орлика, що визнається у світі як «перша європейська конституція у модерному значенні». Підстави для такого твердження є вже навіть у тому, що в нормах цього правового акту «вже містилися елементи теорії природного права, а головне — положення теорії поділу влади в організації державного управління за трьома напрямами, які функціонують самостійно, — законодавчий, виконавчий, судовий» (В. Шишкін).