Володимир Коваленко - Сусід з каменем за пазухою. В яких випадках національна меншина стає п’ятою колоною?

Таке безконечне «співання Лазаря» викликає, чесно кажучи, відразу. І — повернемося до теми нашої розмови — безконечні крики про «гноблення» рано чи пізно справді можуть зіграти злий жарт з росіянами в «бліжнєм зарубєж’є». Бо, як тільки вони підуть на повідку у провокаторів і підбурювачів з Москви, то народи тих країн, в яких вони проживають, обов’язково поставлять неприємні питання: «Ах, вас в Криму гноблять? У Північному Казахстані утискають? А в Києві і Львові вас не нудить? В Алмати вам не дує?..»

Схоже вже сталося в Закавказзі. Адже в той час, коли карабаські вірмени ставили питання про відокремлення від «гноблячого їх Азербайджану», понад 200 тисяч вірмен преспокійно жили і користувалися всіма радощами життя в самому, так би мовити, «лігві гнобителів» — в місті Баку. Внаслідок вірменських погромів, які там почалися, нині в Баку немає жодного вірменина.

Фактором, який сприяв перетворенню німецької общини в будь-якій країні в нацистську п’яту колону, була, нарешті, наявність націонал-соціалістських кадрів.Якщо у складі групи було більш чи менш стійке націонал-соціалістське ядро, можливості руху на користь третього рейху зростали. (Відповідно в наші дні відіграє роль наявність націоналістичних і шовіністичних організацій типу «Интерфронтов», РДК, козачих формувань, «червоно-коричневих» і т. п.).

Існував лише один район, у якому на німецьку національну меншину впливали всі перелічені фактори. Таким районом була Судетська область (нині до таких районів можна віднести Крим). Однак судетські німці, діючи самостійно, могли б викликати в Чехословаччині лише незначні заворушення, оскільки їх чисельність не перевищувала чверті загального населення країни. (Для порівняння: росіяни в Україні становлять трохи більше однієї п’ятої). Німецьке населення переважало лише в Саарській області, Данціґу та Австрії. У всіх інших країнах німці становили незначну або просто мізерну меншість — від 4 до 0,5 відсотка.

Поряд з наведеними факторами, які сприяли виникненню п’ятої колони, існували також фактори, котрі перешкоджали цьому. До їх числа належать такі:

Абсолютна ізоляція.Коли німецька група була повністю ізольована від Німеччини, ставала неможливою будь-яка політична діяльність на її користь (німецькі колоністи в СССР).

Заборона Гітлера.Коли Гітлер забороняв налагоджувати зв’язки з певною німецькою групою і не заохочував спроб викликати незадоволення в цій групі, можливості перетворення її в активну п’яту колону сильно зменшувались. Так було в Південному Тіролі, що входив до складу Італії, хоча 280 тисяч тамтешніх німців називалися «залишками варварських племен» і піддавались насильницькій італізації (Муссоліні — союзник Гітлера).

А ось приклад з наших днів. У Придністров’ї найчисельнішою етнічною групою є українці, цей район межує з Україною і раніше входив до складу УССР. Проте української п’ятої колони там немає, і руху за приєднання до України також немає, тому що Україна, яка строго виконує міжнародні домовленості й намагається вести цивілізовану зовнішню політику, не прагне викликати незадоволення серед українців (і в даному разі союзників, росіян) та забороняє рух за приєднання Придністров’я до України, «не приймає» Придністров’я до себе.

В останні роки існування СССР російський націоналістичний рух («Интерфронты» та інші) у Латвії та Естонії прибрав небезпечних розмірів, загрожуючи стабільності цих країн. Однак досить було адміністрації Єльцина визнати незалежність Балтійських держав, існуючі кордони і вивести російські війська, як такі рухи практично щезли. Інакше кажучи, достатньо було навіть не заборони Москви, а просто зменшення підтримки «російськомовних».

Зате цілком очевидно, що Москва не лише не забороняє кримського сепаратизму, а й з усіх сил заохочує його і намагається перетворити тамтешніх росіян у свою п’яту колону з такою безцеремонністю, яка і не снилася Гітлерові, котрий діяв, як ми пам’ятаємо, «з найвищою мірою зневаги до підписаних угод і загальноприйнятих правил доброго тону». Версальська угода, котра встановлювала кордони Німеччини, була нав’язана їй країнами-переможницями в Першій світовій війні — Росія передавала Україні Крим добровільно і Біловезькі угоди підписувала також добровільно, однак почала їх ревізію, коли ще не висохло чорнило під підписом Єльцина. Генлейн і його емісари, принаймні, їздили до Берліна за інструкціями таємно, а Ю. Мешков, ні від кого не ховаючись, їздив до Москви і проводив там переговори з Єльциним за зачиненими дверима; громадянин Чехословаччини Генлейн не обмовляв відкрито чехословацькі власті в рейхстазі й не звертався відкрито до властей іншої держави за підтримкою — С. Цеков намагався робити і те й те просто перед, об’єктивами телекамер. Не могло бути й мови про те, щоби Ґерінґ або Ріббентроп здійснювали агітаційні турне по Судетській області — «цивілізованість» «демократичної», «правової» Росії, яка прагне до Європи, доходила до того, що віце-президент О. Руцькой здійснював такі поїздки без найменшого збентеження, заявляючи, що він «нікаво не обязан ставіть в ізвєстность о своіх візітах», що «он прієхал к себе домой» і що «Крим — ето Рассія» (дивуючи тим самим весь Захід), а багато російських депутатів продовжують робити це й зараз. Формально Гітлер не захоплював Судетської області в одноосібному порядку — її, як ми знаємо, запропонувала передати Німеччині Мюнхенська конференція глав урядів чотирьох держав, включно з Англією й Францією. Росія з усіх сил — так би мовити, і руками, і зубами — тягне до себе Крим всупереч думці всього міжнародного співтовариства, в тому числі Ради Безпеки ООН, експерти якої прийшли до однозначного висновку про повну формальну законність належності Україні як Криму, так і Севастополя.