Володимир Коваленко - Сусід з каменем за пазухою. В яких випадках національна меншина стає п’ятою колоною?

Цим «перетяганням» Криму зайняті всі без винятку владні інститути Росії: президент (заява прес-секретаря Єльцина від 26.08.91 р. про те, що Росія має намір переглядати кордони з тими «сопрєдєльнимі государствамі», які відмовляються ввійти в «обновльонний союз» з Росією, — тут, звичайно, мались на увазі передусім Україна з Кримом; заява донині не дезавуйована), колишній віце-президент (див. вище), колишня Верховна Рада РФ, що визнала таким, що «не має юридичної сили», акт 1954 р. щодо Криму і запропонувала внести в Конституцію РФ поправку, що закріплює федеральний статус Севастополя; нинішній російський парламент, який залишив усі ці рішення в силі; мер Москви Ю. Лужков, який оголосив Севастополь «одинадцятою префектурою Москви»; мер Ленінграда А. Собчак, що неодноразово виступав з аналогічними заявами, і, звичайно, командування ВМФ та керівництво МО Росії.

Основну ставку в проведенні територіальної експансії Москва, як завжди, робить на грубу силу; на свою військову присутність у Придністров’ї, у деяких республіках Закавказзя й Середньої Азії, де Кремлеві вдалося вирвати згоду на розміщення військових баз, і, зрозуміло, у Криму. Можна зазначити, що президент Чехословаччини Бенеш, на відміну від Кравчука або Кучми, не мав головного болю такого гатунку: до Мюнхенської змови німецьких військ у Судетах не було, а Генлейн, якщо й намагався створити свої озброєні формування, то принаймні маскував їх під «спортивні об’єднання» і «гімнастичні спілки». Крим весь набитий російськими військами, причому Кремль приховує від російської суспільності той факт, що бойові сили Чорноморського флоту, які Росія намагається зберегти в Криму, складаються не стільки з кораблів на стоянках, скільки із сухопутної частини ЧФ: повітряно-десантних частин, танкових полків, з’єднань авіації, морської піхоти… У цілому позиція Міністерства оборони Росії приблизно зводиться до вимоги: у всіх вузлових точках Криму повинні розташовуватися російські військові частини, і жодних українських військових формувань у Криму не повинно бути. Нагадаю, що багато хто з високопоставлених московських керівників і Мешков неодноразово вимагали вивести з Криму всі українські війська (досить оригінальне уявлення про державний суверенітет України), пояснюючи таку вимогу «запорукою миру і спокою». Нагадаю також, що Мєшков намагався перепідпорядкувати собі всі силові структури Криму.

Ще одна відмінність кримської кризи від судетської. Офіцерський корпус вермахту був традиційно аполітичний(за винятком, може, кількох нацистських вискочок на зразок Кейтеля): Гітлер навіть скаржився, що йому доводиться «гнати генералів на війну палицею». Російська армія гранично політизована:не минає й тижня, щоб чи то офіцерські збори 2-ї роти 3-го батальйону не винесли свого вердикту про державну приналежність Криму, чи то екіпаж ракетоносця не прийняв ухвали, якій державі йому належить служити, а чи окремий кашоварний загін не відправив у відставку того або того воєначальника.

Ми, звичайно, не настільки наївні, щоб вважати такі дії чистою самодіяльністю місцевих військовиків (як-не-як особливі відділи на Чорноморському флоті поки ще існують), і тому підкреслимо велику небезпеку цих ігор для порядку управління в самій Росії — іншими словами, вірогідність військового путчу в Москві, придушувати який, здається, сьогодні буде нікому. Особливо якщо врахувати, що зараз російський офіцерський корпус (як у цілому, так і, зокрема, на Чорноморському флоті) є носієм украй реакційних поглядів (на минулих парламентських виборах 90 відсотків складу ЧФ голосували за партію Жириновського). Військовослужбовці з такими поглядами (і члени їхніх сімей) нерідко задають тон в окремих російських общинах Криму — наприклад, у Севастополі.

Ще одним фактором, який сприяє перетворенню російської общини Криму в проросійську п’яту колону, є потужна пропагандистська і взагалі моральна підтримка, яку подає Москва кримським сепаратистам. Без перебільшення можна сказати, що з самого моменту проголошення Україною незалежності (тобто вже чотири роки) московські засоби масової інформації видають один суцільний рев, в якому на всі лади варіюється одне й те ж слово: Крим. У повній відповідності з науковими принципами масової пропаганди, відкритими Геббельсом, без кінця повторюється кілька найпростіших тез: «Крим — ісконно русская зємля», «Сєвастополь — город русской слави», «Хрущов послє двух стаканов коньяка сдуру отдал Крим».