Ярослав Дашкевич: Подзвінне операції “Вісла”

Більше тепер, як у часи проведення операції «Вісла», її захисники наводять арґумент, що депортація була необхідна з військової точки зору, бо навіть те, вже не дуже численне українське населення, яке залишилося після депортації на схід, допомагало — добровільно або й під примусом — партизанам Української Повстанської Армії.

Справді, такі військові заходи при боротьбі з партизанським рухом застосовувалися також в інших місцях. Утворення «великих» чи «укріплених», «стратегічних» поселень в Індокитаї, пізніше у Південному В’єтнамі, у деяких реґіонах Африки (Анґола). На практиці це були більші або менші концентраційні табори, до яких колонізатори та диктатори заганяли вороже, непокірне або непевне сільське населення. Всі ці заходи — як і у випадку «Вісли» — переважно супроводилися жорстокостями й грабунками. Однак між цими військовими заходами та операцією «Вісла» є принципові відмінності.

По-перше, після ліквідації партизанського руху (або після його перемоги) т. зв. «укріплені» поселення розформовувалися і їх поселенці — після періоду виселення, який тривав від кількох місяців до двох-трьох або й більше років — поверталися в рідні місця. Після припинення українського партизанського руху в Польщі виселенців у рідні місця не повернули.

По-друге, у всіх згаданих випадках, відомих з азійського або африканського театрів воєнних дій, відбувалася концентрація, а не розпорошення населення. Під час проведення операції «Вісла» про концентрацію населення в поселеннях-селах — таборах не йшлося (бо табір Явожно важко вважати селом!), а виразно була поставлена мета асиміляції.

По-третє, у багатьох реґіонах Польщі діяв партизанськими методами польський антикомуністичний збройний рух (АК, ВІН, НСЗ). Він користувався підтримкою населення польських сіл і міст, які часто були базою для розгортання дій польського руху опору. Незважаючи на це, не було спроб застосувати депортацію як військовий засіб боротьби з польським підпіллям. У даному випадку висновки можуть бути лише такі: якщо виселення було продиктоване військовою стратегією і тактикою, то після ліквідації партизанського руху виселене тимчасово (бо виселення мало бути тимчасовим) населення мало повернутися до рідних сіл; якщо цього не трапилося, то мета першої (за лінією Керзона на схід) і другої (на захід і північ) депортацій була суто політична — намагання насильницьким способом вирішити українське національне питання, ліквідуючи одночасно багатовікову українську етнічну територію на східних окраїнах комуністичної Польщі.

Друга Світова війна піднесла терор щодо цивільного населення (який раніше засуджувався) до — як почали вважати — одного з найбільш дієвих методів ведення війни.

Терор щодо цивільного населення застосовували всі воюючі сторони (Німеччина — щодо Англії; Англія та США — щодо Німеччини; США — щодо Японії) у різних масштабах: від розстрілів закладників до бомбардування міст методом «розстеляння килиму», ракетами «земля-земля», атомними бомбами. Такий терор, дарма що його лицемірно засуджували т. зв. ліберальні кола, залишився засобом ведення війни особливо в неоколоніальному оформленні (США — в Кореї, В’єтнамі, Іраку; Ірак — у Курдистані; Росія — в Чеченії й т. д.). Про такий терор згадують — вже після подій — або з засудженням, або з виправданням, або його намагаються цілком не згадувати. Майже як правило, терор застосовувався досі — державами, що претендують на статус супердержав, здійснюють або намагаються здійснювати свої імперські мрії на практиці. Виходить, якщо все це дозволяється безкарно і без реального засудження великим державам — то чому б це не дозволяти також малим? Це нериторичне питання для сучасних західних т. зв. лібералів. У даному конкретному випадку не підлягає сумніву, що операція «Вісла» — це акт здійснення колективної відповідальности, продиктованої не військовими, а політичними вимогами згідно з правилами етнічної чистки, чи, кажучи узагальнювальним терміном, методами етноциду.

Є ще один мотив, яким пояснювали майже офіційно колись та й пояснюють вже неофіційно ще й тепер операцію «Вісла». Мотив помсти. Тут я хочу торкнутися подій, загальновідомих під назвою «справа Волині».