Ярослав Дашкевич: Подзвінне операції “Вісла”

Етнічні чистки ХХ ст. мали різні види та різні нюанси, але, в основному, вони відбувалися за двома сценаріями: екстермінація (різня, масовий етноцид, здійснений іншими методами, наприклад за допомогою голодомору) і депортація. Екстермінація широко застосовувалася починаючи з другого десятиріччя ХХ ст.: масова різня вірменів у деспотичній Туреччині 1915–1916 рр.; голодомор українців 1932–1933 та 1946–1947 рр., заініційований комуністичною Москвою; голокост євреїв у першій половині 40-х рр., здійснений гітлерівською Німеччиною. Етнічні чистки екстермінаційного типу здійснювалися, правда, у набагато менших масштабах, також на території Югославії під час Другої Світової війни і там же в останні роки.

Депортація в широкому масштабі почала вживатися Росією ще в період Першої Світової війни: маю на увазі виселення німців з Волині 1916 р. Пізніше Росія почала застосовувати такий спосіб «вирішення» національних проблем як у мирний час, так і у воєнний період. Подаю перелік народів, стосовно яких — повністю або частково — застосовувалися такі заходи: кубанські українці, месхетинські турки, німці з південної України, Криму і Поволжя, кримські татари, греки, болгари і вірмени з Криму, чеченці, інґуші, карачаївці, балкарці, а також румуни і греки — чужоземні громадяни з Північного Кавказу. Часткові депортації українського і польського населення здійснювалися комуністичним режимом у кінці 30-х, на початку і в другій половині 40-х рр. Після війни депортували німців зі Східної Прусії.

Німеччина почала застосовувати депортацію євреїв незабаром після приходу Гітлера до влади, а широкомасштабні депортації вже під час війни — щодо поляків тогочасної Західної Польщі, пізніше — в Замойщині.

Про екстермінацію, що проводилися польським леґальним лондонським урядом і підпіллям та українським підпіллям, говоритиму ще окремо. Нова хвиля депортацій захопила Центрально-Східну Европу після закінчення Другої Світової війни. Масово депортували німців (т. зв. Фертрайбург) з новозахоплених західних і північних територій Польщі, з Судетів у Чехословаччині.

Якщо дивитися на ці масові етнічні чистки в Східній та Центральній Европі, то операція «Вісла» вписується в їхній контекст майже органічно — але органічно лише для тоталітарних режимів з терористичними методами правління. Бо таким шляхом не вирішували свої міжнаціональні проблеми — також деколи загострені до краю — ні на кордонах між Францією та Німеччиною, між Бельґією та Німеччиною, між Данією та Німеччиною, між Італією та Австрією. Навіть тоталітарна Румунія, по суті, не піддавалася спокусі, хоча й гнобила угорську меншину. Чи не найпізніше — і найближче до наших часів — комуністична Болгарія практично депортувала значну частину турків.

Не буду торкатися етнічних чисток типу екстермінацій і депортацій у Африці, де цей метод процвітає досі й дає періодично спалахи.

Висновок єдиний: екстермінації та депортації на етнічній підставі були і є можливі лише в державах з диктаторським тоталітарним режимом, який здійснює своє правління на користь панівної нації терористичними методами.

Є дві особливості операції «Вісла», на які треба звернути увагу. Перша особливість полягає в тому, що не було ні співчуття, ні протестів з боку польської громадськости, ні, зокрема, з боку польської католицької Церкви, що мала і певну силу, і певну відвагу навіть при тоталітарному режимові. Це насторожувало і насторожує досі, бо є ознакою глибоко вкоріненої ксенофобної ментальности в широких колах польського суспільства.

Може виглядати неймовірним, але ще наприкінці 80-х рр. у польських правих колах (Взаємопорозуміння незалежницьких партій і організацій ПП і ОН) розроблялися і публікувалися в позацензурній пресі (журнал «Zamek», Варшава, 1989, лютий, вип. 3) плани нової депортації українців на схід, поза лінію Збруч-Буг, бо, як там арґументувалося, в Східній Галичині є «прекрасні врожайні орні ґрунти, газ, нафта, калійні солі, сірка, ліси, гори, клімат», а Львів та Вільнюс мусять бути польськими, бо «в історії нашого народу і культури вони відіграли надто велику роль, щоб змагання до їх новоповерення не було природним відрухом, обґрунтованим правом і мораллю». Здається, такі цитати не потребують коментування, хоча може виникнути питання про які право і мораль ідеться. Інша особливість — ми займаємося тепер операцією «Вісла», на якій фокусується основна увага. Насправді ж, була не одна, а дві насильницькі депортації, бо т. зв. обмін населення між комуністичними Польщею та Україною здійснювався у 1946–1947 рр. шляхом, здебільшого, саме примусового виселення українського населення на схід, за лінію Керзона.