Ланселот Лоутон - Українське питання

Як виникла українська нацiя? Коли заходить мова про доєвропейський свiт, ми завжди маємо на увазi перш за все Грецiю та Рим. Ми забуваємо, що те, що тепер називається Україною, тодi також було однiєю з найважливiших i найжаданiших територiй. Тут, у скiфiв, за вiсiм столiть до Христа, греки заснували потужнi торговi колонiї по берегах рiки, яку ми знаємо тепер як Днiпро; одне з мiст у її гирлi називалося «квiтучим». Геродот писав, що, зважаючи на силу-силенну рiзноманiтної риби та надзвичайну родючiсть прилеглих земель, Днiпро є найпродуктивнiшою пiсля Нiлу рiкою в усьому свiтi. Це звiдси, з берегiв Днiпра, в пiзнiшi часи просувалися на захiд рiзнi народи схiдного походження, якi прославились в iсторiї, а декотрi виявились чи не наймогутнiшими ворогами Римської iмперiї. Історики не мають єдиної думки про те, яким чином iз цих переселень i перемiшувань постала слов'янська раса. Та нiхто, я гадаю, не заперечує, що на територiї Росiї слов'янська раса вперше визначилася в Українi.

Як же вiдбулося роздiлення схiдних слов'ян на двi гiлки — українську та росiйську (великоросiйську)? Починаючи з ІХ столiття, сюди вторгаються завойовники з Заходу — так само, як ранiше вони приходили зi Сходу. Це були варяги , що складалися з шведiв, датчан, фризiв, англiв та норманiв; вони прагнули дiстатися Пiвдня. Київ вони застали вже поважним мiстом, багатим данником могутньої й культурно розвиненої Хозарської iмперiї, населення якої сповiдувало iудейську вiру; столиця Хозарiї була розташована в гирлi далекої Волги. Варяги прийшли торгувати з слов'янами та фiнами — i залишились правити ними. Так виникло Київське князiвство, що пiзнiше почало називатись Україною.

Це був непересiчний народ, сильний й шанований iншими народами, з якими вiн пiдтримував постiйнi взаємини. Тогочаснi нiмцi вважали, що культурним рiвнем українцi не поступаються Вiзантiї, з якою мають тiснi стосунки; а iноземцi, якi побували в цiй країнi ще до навернення її в християнство, бачили тут переклади Нового Заповiту.

Українцi справедливо посилаються на Київську « Русь » як на колиску своєї нацiї. Фактично ця територiя почала звично називатись Україною з ХІІ столiття; це слово означає аванпост, вiддалений край, границю. Україна була останньою, пограничною державою, аванпостом Європи на кордонi з Азiєю. Кiлька столiть вона вiдчайдушно захищалась вiд лютих атак азiйських орд, та врештi-решт пiдпала таки пiд татарське панування.

Тут ми пiдходимо до надзвичайно важливої обставини. Її виняткова важливiсть зумовлена тим, що бiльшiсть росiян ставляться до України вкрай ненауково й нешляхетно; вони не бажають навiть припустити, що iснує такий народ — українцi. Внаслiдок розорень, спричинених вiйною та вторгненням, з ХІІ столiття починається вiдплив населення з родючих українських степiв; цей вiдплив вiдбувався двома потоками: один — у пiвнiчно-схiдному напрямку, iнший — у захiдному, до Галичини та Волинi. Новi захiднi землi новоприбульцi назвали «Малою Руссю» — так уперше з'являється ця назва.

Цей розкол мало що змiнив у самiй Київськiй Русi (або Українi, як вона почала називатися в подальшi столiття), але призвiв до створення напiвазiйської Московiї. Вiд того часу, незважаючи на всi спроби змосковщення українцiв, цi два народи жили кожний своїм окремим життям. Так починався їхнiй iсторичний розвиток.

На пiвночi та сходi тодi не було нiчого, крiм лiсiв i болiт, де тулилися здичавiлi монголо-фiнськi племена; саме з ними у вiльних шлюбах змiшувалися мiгранти згаданого вище першого потоку. Вiд того змiшування й утворилася власне росiйська, або великоросiйська , люднiсть — типова євразiйська раса, як за зовнiшнiми, так i за ментальними ознаками.

Навiть Ключевський, росiйський iсторик-класик, приписує їй особливий нацiональний характер i вказує, що обличчям великорос жодним чином не вiдтворює нi одної з загальних характерних рис слов'янського типу. Таким чином, iсторик чiтко вiдрiзняє «великоросiйську» люднiсть вiд «пiвденноросiйської», тобто української.

В пiзнiшi часи нащадки тих бiженцiв, що скупчилися на заходi, почали повертатися на Україну. Найголовнiше, що тут треба взяти до уваги: вiд самого початку своєї автентичної iсторiї українцi завжди зберiгали немонгольську, захiдноєвропейську якiсть своєї раси, а разом iз нею й глибоке усвiдомлення нацiональної приналежностi.

Платонов — росiйський, а не український iсторик — сказав, що оскiльки Пiвденна Русь знаходилась далi вiд татарської столицi на Волзi, нiж Пiвнiчно-Схiдна Русь, то й татарського гноблення зазнала менше. Та разом iз тим не можна забувати, що саме завдяки цьому українському бар'єру Європа мала можливiсть будувати свою середньовiчну цивiлiзацiю, вiльну вiд монгольської загрози.